• Знамениті місця України

Заповідник «Качанівка»

Підготувала
Олеся КОСТЕНКО.

Старовинна садиба, оточена віковими деревами... Тут колись створював свою музику Глінка, задумував сюжети Гоголь, гостював Врубель, писав картину Рєпін. Це — заповідник «Качанівка». Єдина серед українських садиб, що до наших днів збереглася в комплексі, розташована в Ічнянському районі Чернігівщини, на берегах річки Смош.

ІСТОРІЯ цього архітектурно-паркового ансамблю налічує понад 200 років. Садиба заснована на початку 18 століття. Серед перших її господарів був придворний співак Ф. Коченовський — від його прізвища і походить назва маєтку. Наступний власник — генерал-губернатор Малоросії Петро Румянцев-Задунайський — створив тут одну зі своїх резиденцій із замком, службовими й гостьовими флігелями, альтанками. Але головною окрасою садиби стали парк і сад.

1824 року маєток придбав дворянин Григорій Тарновський, який походив зі старовинного роду нащадків козацької старшини. Він збудував двоповерховий палац і змінив парк. Сад і виноградники перенесли подалі, а палац обсадили липами й березами. На значній території влаштували доріжки для прогулянок, розчистили став. На іншому його боці розкинулися селянські хати. Господарю не подобалося, що в ставку плавають їхні гуси й качки. Тож він відселив селян у сусіднє село. А в став запустили лебедів.

Тарновський міг собі дозволити розкішне життя — він володів дев’ятьма тисячами кріпаків. У маєтку були багата бібліотека, колекція картин, домашній оркестр і навіть скрипка Страдіварі. У Качанівці постійно гостювали письменники, поети, музиканти, композитори, художники. Не раз тут бував Микола Гоголь. Кажуть, що саме ці мальовничі місця надихнули його на створення знаменитих «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Якось у Качанівці ціле літо прожив Глінка, працюючи над оперою «Руслан і Людмила». Писав музику, усамітнившись у гроті під альтанкою, яку пізніше назвали його іменем.

Подружжя Тарновських не мало дітей, на виховання вони взяли дітей брата господаря. В альбомі одній із племінниць — Надії — Тарас Шевченко, який часто тут гостював, залишив запис: «І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла...».

Після смерті Григорія Тарновського садиба перейшла його племіннику Василю. При ньому управителем став Панас Маркович, який жив у Качанівці разом із дружиною — Марко Вовчок. На той час тут гостювали Пантелеймон Куліш, Ганна Барвінок, Віктор Резанов.

Наступний господар, Василь Тарновський-молодший, дуже видозмінив парк: тут з’явилися каскад із 12 озер, багато скульптур. Добре прижилися сибірські кедри і кримські сосни. Садиба зажила гучної слави — стала гордістю всієї імперії.

Молодший Тарновський був пристрасним прихильником усього українського. В його колекції зберігалися шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського... Окреме місце було відведено колекції, пов’язаної з Тарасом Шевченком, яка налічувала понад 700 предметів.

Качанівка тих років була прихистком для людей мистецтва. Всього у гостьовому альбомі Тарновських зібрано близько 600 автографів і відгуків музикантів, художників, літераторів. Серед них — автор опери «Запорожець за Дунаєм» композитор Гулак-Артемовський, живописці Михайло Врубель, Микола Ге, актор Михайло Щепкін. Ілля Рєпін працював тут над полотном «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Життя на широку ногу довело Тарновського майже до банкрутства. Він змушений був продати садибу разом із цукровим заводом цукрозаводчику Павлу Харитоненку. Але свою колекцію подарував чернігівському земству. Нині вона є основою експозиції Чернігівського художнього музею.

За Харитоненка кілька років до революції 1917-го господарі вели таке ж привільне життя: розважалися, влаштовуючи пишні прийоми. Після революції на Качанівку чекала доля багатьох подібних маєтків: будови руйнувалися, колекції розкрадалися, дерева вирубали. Свого часу тут були клуб, лісгосп, дитяча комуна, хлібопекарня. Після Другої світової війни — госпіталь, а в 1970-х — санаторій.

Реставрація садиби в Качанівці почалася 1974 року, вона стала державним історико-культурним заповідником, а згодом одержала статус національного.