Архів
П’ятниця,
16 жовтня 2020 року

№ 79 (19827)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Проблеми галузі

Риба гниє і з хвоста

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Це вже видно, як на долоні, що наші верхи живуть не за законами і не за правилами, не за совістю і не за сумлінням, а за так званими схемами. Тими, за якими перенаправляють бурхливі грошові потоки собі в бездонні кишені та всілякі офшорні зони, обдираючи Україну та її народ до останньої нитки. Але чи знаєте ви, що існують ще й інші схеми? Ті, які допомагають мародерам і злодіям уникати будь-якої кари та відповідальності за скоєні гріхи.

ЩО ЦІКАВО: ці схеми починаються з переможного крику, нібито схопили на гарячому й затримали злодія чи хабарника, якому тепер непереливки. Дістанеться, мовляв, на повну котушку — нехай начувається та ні на яку милість і пощаду не сподівається. Народ притьмом інформують, що боротьба з корупцією, казнокрадством, хабарництвом і т. д., і т. п. набирає нечуваних обертів, ще трохи — і з усім цим буде рішуче покінчено. Бодай із конкретним ось негідником. А далі, як говорив герой радянського фільму, — і тиша, і тиша. Хіба не так?

Ось вам приклад «місцевого значення»: ще в перші дні квітня цього року Дніпропетровська обласна прокуратура сповістила жителів Павлоградського району, що спіймали за загребущу руку і затримали директора тутешнього райавтодору Артема Конвая. Втім, не лише павлоградський люд оповістили — і сусідній юр’ївський також. Оскільки цей автодор обслуговує обидва райони. А схопили пана Конвая «за фактом отримання хабара в сумі 100 (сто) тисяч гривень». Ясна річ, злісний правопорушник.

Спецоперацію з його затримання готували ретельно, а провели з участю управління стратегічних розслідувань Національної поліції. В чому ж звинуватили директора райавтодору, більш ніж ясно з підозри, йому оголошеної: підприємство має у власному розпорядженні асфальтний завод, де були вільні приміщення. Одне з них місцевий бізнесмен забажав узяти в оренду. Будь ласка, мовив Конвай, але викладай, як-то кажуть, сто тисяч на бочку.

І попервах створювалося враження, начебто за директора райавтодору взялися всерйоз. Буквально наступного дня Бабушкінський районний суд в обласному центрі обрав запобіжним заходом до кінця травня утримання підозрюваного під вартою. Щоправда, з можливістю вийти під нічний домашній арешт, але для цього він мав унести ні мало ні багато — понад 7 мільйонів гривень застави. Погодьтеся, досить «пристойно» оцінили провину Конвая. Чи то київські, а разом із ними і місцеві правоохоронці оцінили так свої старання із затримання зловмисника? Розголосу ж наробили справді неабиякого. Повсюдно народ тільки й говорив про те, що катюзі має дістатися по заслузі.

Хоча дуже схоже на те, що лише співробітники столичного управління стратегічних розслідувань Нацполіції щиро воліли справедливої кари директорові периферійного автодору. Бо варто було їм поїхати, як справа неждано й негадано розвернулась у зворотному напрямку. Вже через три дні, 6 квітня, Артем Анатолійович благополучно опинився на волі. З усіма, як неважко здогадатися, можливостями впливати на слідство. Адже серед свідків його афери — чимало підлеглих. І не для того він прагнув вийти з-під варти, погодьтеся, щоб сприяти слідству!

Але як так сталося, що йому напрочуд швидко вдалося вийти з СІЗО? Артем Анатолійович виявився стріляним горобцем, якого голими руками не візьмеш. Своїми двома хабар він не брав. Не можемо стверджувати, що це суто його винахід, швидше, добре відомий подібним ділкам і випробуваний ними метод, бо 100 тисяч Конвай попросив… залишити на задньому сидінні автомобіля. Кинути туди — все одно що необачно загубити або й навмисне підкласти. Це раз. А по-друге, до дуже винахідливих аргументів вдався й пан адвокат на прізвище Капітонов. Він витлумачив так, що Конвай хоч і директор, одначе передавати в оренду приміщення одного з підрозділів свого автодору без доручення не міг. Не мав буцімто права. Артем Анатолійович себто мусив був виписати собі — і підписати — письмове доручення. Скажете, не вмер Данило, так болячка задавила? Чим це «пом’якшує» вимагання хабара? В тім-то й річ нібито, що оскільки доручення в природі не існувало, то, на дуже глибоке переконання адвоката, «дії Конвая мають скоріше ознаки шахрайства». А це суттєво, уявіть собі, змінює справу. Хабарництво і шахрайство — дві великі різниці, як кажуть одесити. Міри покарання за них різні — ось у чому річ. Як за жахливе вбивство, скажімо, і за легке хуліганство.

Але навіть не це вирішальним чином допомогло Артему Анатолійовичу уникнути тривалого перебування під вартою. Сталась іще одна чудасія: повторний суд заставу в більш ніж 7 мільйонів гривень замінив у 55 разів меншою сумою — 126 тисяч гривень. Котрі, ясна річ, у директора райавтодору миттю, як за помахом чарівної палички, знайшлися. Хіба для нього це дуже великі гроші? Тільки виникає запитання, з яких міркувань буквально через три дні настільки змилостивився суд. Пояснюємо: від київських колег сліди прочахли, відтак місцева прокуратура, схоже, стишила свій ентузіазм. Ні, вона провини Артема Конвая не спростувала й не применшила. Тут дійсно нічого не сховати поки що і не переінакшити. Одначе з приводу розміру застави суд вирішив знову поцікавитися думкою прокурора Ярослава Приймака, котрий цього разу прибув на судове засідання. І він несподівано висловився в тому дусі, що (цитуємо за стенограмою) «наразі належних доказів в обґрунтування зазначеної суми немає, однак орган досудового розслідування працює над цим». Як це розуміти — міркуйте самі. А в поті чола працює чи неохоче, абияк, то цього прокурор не став уточнювати. Як суд на таке пояснення відреагував, ви вже знаєте. Що й не дивно.

Бо чим далі польовою дорогою в глиб павлоградсько-юр’ївських степів, тим більше там ям і вибоїн, горбів і перепон. З’ясувалося чималенько цікавих нюансів і речей. Скажімо, що Конвай таки тертий калач і має досвід стосунків із правоохоронними органами. Місцеві правдоборці розкопали, що свого часу на Івано-Франківщині він був замішаний у якійсь кримінальній оборудці. Але це між іншим, як-то кажуть. Суттєвіше те, що фахового досвіду з будівництва та ремонту автодоріг у нього катма! За версією, знову-таки, місцевих правозахисників, на посаді директора Артем Анатолійович опинився тільки тому, що Павлоградський районний автодор — філіал Дніпропетровського облавтодору (своєю чергою, до речі, дочірнього підприємства ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»), в якому далеко не на останній посаді працює його цивільна дружина. І все б нічого, але є ще такий нюанс: нині в районних судах Павлограда і Юр’ївки розглядаються дев’ять позовів до павлоградського райавтодору з приводу зарплатної заборгованості перед працівниками…

Утім, мораль цієї історії в іншому. Нині у справі розслідування факту одержання Артемом Конваєм хабара не те що кінця-краю не видно — її завершення, переконані місцеві спостерігачі та аналітики, узагалі марно чекати. Принаймні воно не буде таким, яким має бути. А зведеться нанівець і кане в небуття. Бо якщо в теперішніх українських верхах створили цілу купу антикорупційних структур з антикорупційним судом на вершечку, а користі від них — як кіт наплакав, то чим гірші низи? Їм є з кого брати приклад. Описана тут ситуація не рідкість і не виняток — навпаки, буденна практика у містах та областях, райцентрах і об’єднаних громадах. Зверху й донизу та наскрізь. Відоме українське прислів’я, що риба псується з голови, втратило свою відповідність реаліям. Сьогодні риба гниє та смердить і з хвоста.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Хоч працюєш, та не маєш
Читати
Карантин — до кінця року
Читати
Смерть патріота
Читати
Допомога чи знущання?
Читати
Захищаємо українську
Читати
Нове районування — тепер наочно
Читати
Потрібне зрошення
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове