|
Архів П’ятниця,
№ 89 (19837) |
 Про нас |
 Реклама |
 Поточний номер |
 Передплата |
| |
| Малюнки А. Василенка | PDF архів | Архів |
| У номері: | Весела світлиця | Наша пошта | Соняшник |
|
|
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
| ||||||||
|
Версія для друку До списку статтей
Держгеокадастр і місцеве кривосуддя МИ з чоловіком замолоду працювали у відділенні «Новики»: він трактористом, я на фермі і в польовій бригаді. Одержали квартиру, робочий комітет виділив також землю на будівництво сараю. Зводили його власними силами впродовж двох років. Бо тоді примушували тримати домашнє господарство, щоб здавати державі молоко, бичків на м’ясо. Працювали дуже важко. Чоловік за сумлінну працю був занесений на Дошку пошани. А десять років тому він зазнав двох інсультів, йому ампутували ногу... Проте помаленьку пересувався. Коли приїхала із заробітків наша сусідка (у нас спільна стіна на два господарства), нам стало веселіше, жили ми з нею в мирі та злагоді. Та одного дня дізналися, що ця «добра» жінка приватизувала власну ділянку, а заодно й нашу, навіть не попередивши про свої наміри. Ми неодноразово зверталися до міського голови та у земельний відділ із проханням залишити у нашому користуванні бодай сарай, що займає площу всього одна сотка, і начебто на сесії міськради було дозволено це зробити. З тих радощів ми зробили технічний паспорт, однак незабаром приїхала комісія і відділила сусідці 17 соток разом із нашим сараєм — на підставі того, що земля вже має кадастровий номер і є чужою власністю. Так ми залишилися без нічого. Тепер чекаємо з дня на день, що сусідка заборонить ступати на землю, яку ми обробляли 25 років поспіль. Ми з чоловіком усе життя чесно трудилися, довіряли людям, місцевим чиновникам. А на схилі літ наразилися на таку гірку несправедливість. Може, хтось із читачів підкаже, як добитися правди і зберегти зароблене нами за життя? Галина КУЧАНСЬКА. м. Старокостянтинів Хмельницької області.
Нам із дружиною по 87. Обоє інваліди, ветерани війни і праці, хворіємо, але ще намагаємося поратися по господарству, бо треба якось виживати. І, можна сказати, змирилися зі своєю нелегкою долею, якби не нова халепа. На мою думку, багатий фермер заради землі, за яку з нами судиться і на яку фактично не має жодного права, підкупив місцеві органи правосуддя. Отже судова справа тягнеться роками. Я звернувся щодо можливого вчинення кримінального правопорушення до Офісу генерального прокурора, але звідти мою заяву відфутболили на місце. Виходить замкнене коло, бо хіба хтось сам на себе скаже, що порушив закон? Дарма, що я вже немолодого віку й неміцного здоров’я — рук опускати не збираюсь. Битиму в усі дзвони, аби лишень добитися справедливості. І не дозволю злодіям-шахраям відібрати земельний пай, бо з ним пов’язані всі мої надії на матеріальне забезпечення того відрізка часу, який залишилося прожити на цьому світі. Григорій ТРЕТЯК. с. Тарасівка Полтавської області.
Від цукрового заводу, де я працювала, одержала у постійне користування земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. Згодом переписала її на доньку, а коли захотіла приватизувати — не змогла, бо сільська рада передала у приватну власність частину моєї земельної ділянки іншій особі, порушивши її межі. Із Держгеокадастру, куди неодноразово зверталася, отримувала лише формальні відписки. Нині справа на розгляді в суді. Але чи буде правда за нами? Вважаю, потрібно змінити законодавчу базу і наділити органи прокуратури повноваженнями, які б давали змогу контролювати такі ганебні дії, як рейдерство і недотримання земельного законодавства. Адже сьогодні перевірку дотримання вимог земельного законодавства здійснює Держгеокадастр, який і сам є корумпованим органом. Людмила КОРЖОВА. с. Григорівка Обухівського району Київської області. Версія для друку До списку статтей | З роси й води ДНЯМИ відсвяткувала 85-річчя Клавдія Іванівна Лапук із м. Хоросткова Гусятинського району Тернопільської області. Любов до праці на землі, прищеплена їй з дитинства, дала Клавдії поштовх обрати професію до душі. Здобувши фахову освіту у Заліщицькому радгоспі-технікумі, вона 13 років відпрацювала агрономом у колгоспі с. Увисла та понад 20 років — у відділі селекції Тернопільського обласного НВО «Еліта». На заслуженому відпочинку теж не сидить склавши руки — вирощує на власній ділянці овочі. Рано втративши чоловіка, Клавдія Іванівна самотужки виховала двох донечок і стала їм надійною опорою та порадницею. І нині діти та онуки, яка б відстань їх не розділяла, з теплом і любов’ю горнуться до маминих крил. Цілеспрямована, розсудлива, оптимістка у всіх ситуаціях, щира душею і весела вдачею, Клавдія Іванівна є доброю товаришкою для сусідів, наставницею і прикладом для молоді. Вітаємо любу матусю і бабусю з днем народження, бажаємо їй здоров’я та прожити ще багато щасливих років під Божою опікою. З повагою діти та онуки.
20 листопада святкує 80-й день народження Лідія Григорівна Самойлюк — талановита організаторка сільськогосподарського виробництва. Починала вона свій трудовий шлях завідувачкою ферми, затим була бригадиром комплексної бригади, заступником голови колгоспу, а останні 30 років очолює ТОВ «Нива» — господарство з високою культурою землеробства і розвиненим тваринництвом, яке дає робочі місця селянам і гарантує продовольчу безпеку краю, сприяє соціально-економічному розвиткові сіл Поляхова, Романів і загалом усього Теофіпольського району Хмельниччини. За доблесну працю Лідії Григорівні присвоєно звання заслуженого працівника сільського господарства, вона почесний ветеран України. Тож з роси й води вам, шановна ювілярша! При доброму здоров’ї впевнено досягнути вікової вершини. Від імені ветеранів, аграріїв Хмельниччини
|
|
