Архів
П’ятниця,
20 листопада 2020 року

№ 89 (19837)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Людина та її справа

Давнє ремесло

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото автора.

Колись без їхніх умілих рук не обходилося жодне село. Діжі для тіста, ночви для прання, бочки для квашенини і вина… Бондарі — це особливі люди, які опанували вид ремісничого мистецтва, доступний лише тим, хто любить роботу з деревом і має столярний хист. Один із таких — Василь Міщенко із Красностава, що неподалік Борзни, донедавна виготовляв бочки, які славились на всю округу.

Перша діжка колом

ПАН Василь на відміну від більшості майстрів професії не успадковував, а її тонкощі освоював самостійно. І зараз у свої 82 не полишає улюбленої справи — працює з деревом, щоправда, бочок уже не виготовляє.

«Рік тому я дуже захворів, — розповідає, сидячи на подвір’ї, дід Василь. — Донька наполягла позбутися хазяйства, так що залишився я з одними курми. Сани мої продали, воза забрали — тепер вони мені ні до чого».

І воза, і сани Василь Федорович майстрував власноруч. А ще — ґринджоли для діточок, столи, стільці, табурети, вікна, бочки, барила… Все, за що не брався майстер, у нього виходило! Життя навчило, бо ж зростав без батька.

Після восьмирічки Василь Міщенко рік відучився на механізатора, починав у колгоспі з тракториста. Потім перевівся в будівельну бригаду, де встиг попрацювати і столяром, і пилорамником. Цікаво, що бондарем дід Василь став зовсім випадково.

«Було діло, коли хліб суттєво здорожчав, одна баба попросила мене змайструвати діжу для тіста, — пригадує бондар. — Діжу я їй зробив, та не таку, як треба, з одною клепкою, а треба, щоб друга була до пари. Хліб у неї не вдався, тож принесла назад і сказала: «Переробляй». Знаєте, що таке діжу переробити? Це треба все по-новому починати…»

Покотилася слава

ВІДТОДІ від охочих не можна було відбитись. До того ж за роботу бондар просив помірні гроші. Три шкури з односельців не дер, а брав невелику прибавку до своєї скромної зарплати.

Слава про умільця покотилась цілим районом і дійшла до Борзни. Та не просто дійшла — замовити діжки до майстра приїхав колишній голова парламенту, земляк Іван Плющ.

«Іван Степанович двічі був у мене в хаті і в майстерні, — веде далі Василь Федорович. — Замовив 10 діжок для себе. Збирався в них огірки з капустою квасити. Взяв, як з усіх, — 200 гривень за роботу, а з нього — матеріал. Я тоді встиг зробити для Плюща п’ять діжок. А днів за два-три почув, що він помер. Бочки розібрали інші...»

Майстер каже, що більшість з того, що він зробив, і досі служить людям. До нього навіть приїздили винороби з Києва, замовляли барила під вино по 50 літрів кожне.

Роки даються взнаки. І хоч пан Василь полишив бондарство, та не покинув столярки. Шкодує, що відмирає його давня професія. Та хіба тільки вона? Цілі села зникають. Красностав поки що тримається.

Від Красного Ставу до Красностава

СЕЛО, де мешкає бондар, у адміністративному підпорядкуванні Ядутинської сільради. В історичних джерелах воно значиться ще й за назвами Красний Став і Красний Стан. Імовірно, назва є похідною від великого ставка, який нарекли Красним, маючи на увазі його мальовничість. Достеменна дата заснування села не відома. Найвірогідніше, як і майже всюди, спочатку виник козацький хутір. Місця тут дуже гарні — розлогі луки, багаті землі, поруч протікає річка Доч, що також дала назву кільком населеним пунктам. Відомо, що після Зборівської угоди 1649 року було утворено окрему Борзнянську сотню Чернігівського полку, до складу якої входило 99 козаків та отаман Пилип. Упродовж 1654-1655 років сотня була частиною Борзнянського полку. А потім її передали до складу Ніжинського полку, де вона й проіснувала до ліквідації 1782 року. Територія ж скасованої сотні відійшла до Чернігівського намісництва. Але от що цікаво: в одному з гетьманських універсалів і справді значиться, що тут був став. І неабиякий!

Свого часу Красний Став був власністю Максаківського Спасо-Преображенського монастиря. Згідно з переказами, монастир був створений ченцями у XVI столітті, а його розбудові сприяв Адам Кисель — відомий меценат того часу. Монастир був православний, що робило його унікальним, тоді як більшість інших були уніатські.

Життя монастирського містечка поступово втягнулося в економічне середовище регіону — за ним було закріплено сусідні села Пагорби, Ядутин, Прачі, Високе, Красностав, Максаки. Отримало воно визнання і в релігійній сфері — 1776-го обитель стала притулком колишнього патріарха Константинополя Серафима ІІ.

Історики мають у своєму розпорядженні різні документи, які докладно розповідають про життя і традиції того часу. Це і гетьманські універсали, що підтверджують права монастиря, і грошові розписки селян, і купчі заможних міщан. Один із таких — універсал гетьмана Івана Скоропадського про заборону скуповувати у монастирських підданих землі в Борзнянській сотні Ніжинського полку, а красноставським і адамівським козакам ловити рибу в монастирському ставку від 21 липня 1717 року.

У ХІХ столітті село Красностав належало до Борзнянської волості Борзнянського повіту Чернігівської губернії. У селі була Покровська церква. 1811-1824 рр. там служив священник Василь Прохорович Литвиненко, 1842-го — священник Герасим Семенович Чедневський.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Боржників більшає
Читати
В антилідерах за скаргами
Читати
Коштів бракує
Читати
Причини мору поки що не відомі
Читати
Арешт «легітимного» скасовано
Читати
Прогрес усе ж є
Читати
Найбільше сидять за розбій та вбивство
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове