Архів
Вівторок,
12 січня 2021 року

№ 2 (19850)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  Версія для друку          На головну
  • Болить!

«Віддайте мої пайові внески...»

Про це просить 72-річна жителька Войнашівки Ольга Мамалига

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Ми випадково зустрілися з нею в медамбулаторії селища Бар. Я спершу не впізнав у постарілій, згорбленій жінці з костуром у руках ту саму Ольгу Мамалигу, яку пам’ятаю з часів її роботи в господарському магазині Войнашівського ССТ. Якби не заговорила, отак би й розминулися. Виявляється, що вона давно шукала можливості поспілкуватись із «знайомим кореспондентом, бо вже так допекло, що далі нікуди…».

СВОЮ гірку розповідь Ольга Йосипівна розпочала з образи «на весь світ». «От життя настало, колись трудилася, з усіх сил старалася для людей, а тепер залишилася при своїх інтересах — з болячками, малою пенсією і до того ж обкраденою тією системою… Я ніколи не думала, що доживу до такого віку і на старості літ перетворюся на жебрачку — буду випрошувати в чиновників законно зароблене і стану їхньою беззахисною жертвою, з якою можна зробити що хочеш…».

Ольга Мамалига — одна з великої армії представників торгівлі, яким випало працювати в період так званого соціалістичного благополуччя з повними-порожніми прилавками, з дефіцитом-блатом і суворою вказівкою начальства: «План за будь-яку ціну!». Вона досі пам’ятає, як випрошувала на торговій базі товари і продавала їх «потрібним» людям, як їздила на недільні ярмарки в сусідні райцентри Шаргород і Жмеринка, в Нову Ушицю, Кам’янець-Подільський, Городок на Хмельниччині й навіть у молдавські Єденці.

— То були поїздки не на екскурсію, а на виснажливу роботу. Добре, якщо виділяли «буду», але частіше доводилось у відкритому кузові під брезентом ховатися від холоду, дощу і снігу… Тоді про здоров’я мало дбала — більше переймалася тим самим планом.

А їй не личило підводити керівництво, бо ходила в передовиках — портрет висів на районній Дошці пошани, двічі обиралась депутатом сільської ради, у 1982 році була нагороджена знаком «Відмінник радянської споживчої кооперації». Тепер це вже далеке минуле, ніхто про Ольгу Мамалигу не згадує і нікому вона не потрібна зі своїми проблемами. Та й самого колективу сільського споживчого товариства у Войнашівці давно нема, як і прозорості у розподілі майна колишнього ССТ.

Чотири роки пенсіонерка Ольга Мамалига намагається добитися грошової компенсації взамін на сертифікат «простої іменної акції номіналом один мільйон карбованців» від 30 квітня 1996 року, за підписом голови правління банку «Укоопспілка» М. Левінського та головного бухгалтера Г. Баші.

— Мене обікрали і морально розтоптали. Немає у них нічого святого, але чужі гроші щастя не приносять… За 42 роки роботи в торгівлі я сплачувала пайові внески у тих нормативах, які діяли в той період. Пайова книга вважалася документом особливої цінності й зберігалась у сейфі головбуха сільпо. Знаю, що під час розформування Войнашівського ССТ її передали головному бухгалтеру Барської райспоживспілки Людмилі Дмитрівні Журавській. В подальшому з’ясувалося, що з 85 повних пайовиків споживчого товариства залишилося тільки вісім членів, а решта були незаконно списані з балансу, що є злісним порушенням законодавства України…

На дві тисячі гривень пенсії хворій жінці прожити важко. Дочки Світлана і Оксана не мають змоги допомогти матері. Старша — безробітна, а молодша — інвалід ІІІ групи. Вихід із глухого кута вона бачить тільки у поверненні пайових внесків, стягнутих із неї в добровільно-примусовому порядку.

За словами жінки, вона домагатиметься правди в суді. Якщо, звичайно, остаточно не підведе здоров’я.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Тепер без пільг
Читати
Діряві шкарпетки? Нічого, потерпите
Читати
Вогненебезпечні свята
Читати
З худого кабана хоч вишкварки
Читати
Оце так «улов»
Читати
Розширюється газова співпраця
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове