Наша пошта

Фотомитець і волонтер

Віктор МАРУЩЕНКО.

Полтавська область.

ПЕРШУ у своєму житті фотографію Руслан Черненко зробив у сім років. Коли першого вересня прийшов до школи, його дитячу уяву вразила фотовиставка у фоє навчального закладу. Він тоді довго розглядав світлини, а повернувшись додому, розповів про свої враження дідусеві й додав, що хотів би сам спробувати фотографувати. Дідусь підтримав онука в його прагненні й незабаром подарував хлопчикові новенького «Етюда». Радощам Руслана не було меж. Відтоді він зостається вірним своєму захопленню.

Коли розпочалася війна на Донбасі, Р. Черненко разом з іншими волонтерами допомагав воїнам-добровольцям найнеобхіднішим, а заодно робив документальні знімки про те, чим живуть воїни, що взагалі діється на фронті.

Перша поїздка в зону АТО відбулася 2 серпня 2014 року. Тоді два «буси» були напхом завантажені харчовими продуктами, одягом, предметами першої необхідності тощо. Супроводжували вантаж волонтери з Лубен: Руслан Черненко, Руслан Симонов, В’ячеслав Харапутько, майор у відставці, Анатолій Черкасець, колишній афганець, і Сергій Антіпов (нині покійний). Двоє останніх, до речі, згодом пішли на фронт добровольцями, зі зброєю в руках захищали рідну землю.

Воїни з удячністю зустрічали волонтерів, бо вантаж був дуже потрібний. У той час ще не було налагоджено постачання військових. Кілька днів волонтери з Посульського краю пробули в зоні бойових дій на передовій, жили у землянках разом із бійцями. Побували на блокпостах, за якими розташовувалися позиції ворога, особисто відчули гіркий присмак жорстокої війни, на власні очі побачили, як ворог обстрілює позиції українських військових, постійно атакує.

Та поїздка стала точкою відліку волонтерської діяльності наших земляків. У подальшому було здійснено безліч виїздів у зону АТО з вантажем для воїнів.

— Одного разу ми прибули на передову якраз після жорстокого бою біля Слов’янська, — каже Руслан Черненко. — Привезли подарунки для бійців, смачні домашні наїдки, передані небайдужими лубенцями. Я побачив земляка Сергія Антіпова, підійшов до нього, але той не зрадів, як було раніше, нашому приїзду. Тримавсь осторонь, одноосібно. Спілкуватися відмовився, лише сухо сповістив, що в останньому бою втратив двох побратимів, які живцем згоріли в БТР, а його вибуховою хвилею скинуло з броні, тому і зостався живим.

Не раз волонтери потрапляли під обстріли сепаратистів, коли добиралися до блокпостів. Тоді водій ГАЗелі наказував міцно триматись і тиснув на газ...

— Ще під час першої поїздки в зону АТО в моєму серці зародилося почуття гордості за наших воїнів, які, не шкодуючи найдорожчого — життя, стали на захист Батьківщини, — сказав Руслан Черненко.

А ще він зробив сотні світлин, які зупиняють час і красномовно розповідають про будні захисників нашої держави. Ці фото нікого не залишають байдужими. Виставки робіт волонтера і митця Руслана Черненка під гаслом «Україна — це ми» відбулися в Галереї образотворчого мистецтва в Лубнах, у фоє міської ради, в селі Вовчик, а також у Калайдинській середній школі, де виставка є постійно діючою.