Наша пошта

Урятував себе й людей

Петро ГРАДОВСЬКИЙ.

Житомирська область.

КІНЬ Киргиз потрапив до нас у Забріддя трофейним, коли фронт котився на Захід. Одного суботнього дня тато запріг його в парі з молодою лошицею. На віз, вимощений пшеничною соломою, навантажив кілька мішків картоплі, кошик яєць, перекладених січкою, по мішку пшениці та проса. До полудрабка прив’язав оцинковане відро. Разом із татом на базар їхали ще троє односельчанок.

Добре нагодовані коні підтюпцем бігли й рівномірно тягли воза. Проїхали Городище, Гадзинку, Вацьків (тепер Глибочиця), Смоківку. Виїхали на тимчасово збудований дерев’яний міст (попередній, капітальний, гітлерівці розбомбили), під яким прокладено залізничні колії. Вдалині було видно, як од вокзалу до мосту під’їжджав паровоз, попихкуючи густим білим димом.

Паровозний дим і різкий гудок так налякали молоду лошицю, що вона різко рвонула вбік, вочевидь, намірившись зіскочити з мосту. Батько смикнув віжки на себе, але це не рятувало — віз із людьми на ньому котився далі й ось-ось мав гепнутися з шестиметрової висоти. Якби не старий і мудрий Киргиз. Він раптово впав на живіт. Це зупинило віз. Тато із побілілим обличчям швидко зіскочив з місця погонича і кинувся до Киргиза. «Ти наш рятівник», — промовив і поцілував його в шию, обійнявши обома руками. Жінки, що сиділи на возі, з полегшенням видихнули. «Який же розумний кінь», — похвалили.

Жителі сусідніх сіл, які їхали позаду, теж позбігалися. Хтось із них сказав: «Киргиз фронт пройшов, бував у різних бувальцях, тому так розважливо вчинив».

Спершу підвівся Киргиз, а потім і налякана лошиця. Татусь узяв лошицю за кантарку й поволі повів до самого базару. Отака пригода сталася в Житомирі восени 1946 року.