• Гаряча тема

Без води і з радіацією

Олена КОЩЕНКО.

Уже кілька років уряди Польщі, Білорусі та України просувають ідею прокладання міжнародного водного шляху Е-40 протяжністю 2352,8 км, який має з’єднати Балтійське море з Чорним, а точніше, польський Гданськ і український Херсон по Віслі, Бугу, Мухавцю, Піні, Прип’яті та Дніпру. Аби великотоннажні судна могли проходити по водоймах, останні треба поглибити. Як це позначиться на екології? Адже будівництво зачепить безліч природоохоронних територій. Зокрема, й Полісся з його унікальною природною зоною, що перебуває під захистом ЮНЕСКО, а також частково — Чорнобильську зону.

ІЩЕ НА ПОЧАТКУ 2020-го міністр інфраструктури Владислав Криклій анонсував старт «практичної реалізації» названого проєкту з боку України. Проте тоді завадила пандемія. Та ось минув рік, і знову в Україні лунають заяви різних бізнес-експертів, які розхвалюють економічні вигоди від реалізації грандіозного плану.

В тому числі наголошується, що E-40 пожвавить торгівлю між Польщею, Білоруссю та Україною, адже річковий транспорт дає змогу перевозити більші, ніж залізничною колією або автодорогою, обсяги вантажів. Так, лише одна плавуча баржа вантажопідйомністю 900 тонн замінює 18 вагонів або 45 двадцятитонних вантажівок. Відтак тільки на Дніпрі новий водний шлях збільшить вантажопотік на 7 мільйонів тонн на рік.

Водночас E-40 значно заощадить час для перевізників у Центральній і Східній Європі. Так, для доставляння вантажів у цьому напрямку користуються шляхом Рейн — Майн — Дунай протяжністю понад 3 тисячі кілометрів, у той час як траса E-40 буде коротшою на майже тисячу кілометрів. Це означає скорочення на дві-чотири доби шляху вантажних річкових суден.

І, зрештою, ще однією перспективною лінією проєкту називають річкові круїзи, риболовний туризм. На думку лобістів цього напряму, за належного розвитку інфраструктури пляжі річок, через які проляже E-40, навіть складуть конкуренцію морським курортам…

Нехай і так. Погодимось навіть із тим, що у водного транспорту на один тонно-кілометр обсяг викидів вуглекислого газу у півтора разу менший, ніж у залізничного, і в п’ять разів — ніж в автомобільного. Однак будь-який розрекламований оптимізм від можливих економічних ефектів тьмяніє на тлі екологічних загроз, які криє у собі цей проєкт.

Передовсім тому, що на означеному шляху на території України знаходиться Чорнобильська зона. Акваторія і прибережна частина річки Прип’ять серйозно постраждали від катастрофи на ЧАЕС. Як застерігають науковці, за майже три з половиною десятиліття, що минули відтоді, донні радіоактивні відкладення щільно осіли в мулі. Та якщо почати днопоглиблювальні роботи, то дуже багато радіоактивних викидів, що лежать на дні під 60-80-сантиметровим шаром мулу, знову перетворяться на такий собі радіоактивний коктейль.

А якщо ще й потривожений радіоактивний мул рушить униз по Дніпру, це загрожуватиме втратою головної водної артерії країни як джерела питного водопостачання для двох третин українського населення. Адже у світі не існує технологічного обладнання, здатного очищати воду від радіоактивного забруднення.

Також не можна буде використовувати дніпровську воду для зрошення полів, бо це загрожує радіоактивним забрудненням ґрунтів. Відтак вітер переноситиме радіоактивний пил на багато кілометрів.

«Прип’ять не можна чіпати в жодному разі. Не можна пропускати нею судна великої тоннажності й у великій кількості. Це недоторканна для подібних втручань територія Полісся. Бо у підсумку можемо залишитися без питної води, ще й із підвищеною радіацією. А з локальної Чорнобильської зони вся країна перетвориться на «чорнобиль», — ідеться у заяві Національної екологічної ради України.

Не кажучи вже про те, що велетенська кількість води, необхідна для роботи водного шляху, передовсім для заповнення шлюзів, вимагає значного перекачування води з річок, що примикають до каналу. А це означає істотне зміління цих водойм, надалі зникатиме вода в криницях, де ще вона є…

Такою може бути ціна, заплачена українцями за чиїсь економічні амбіції. До речі, проєкт прокладання української ділянки Е-40 розроблявсь і кулуарно узгоджувався на різних владних щаблях іще попередніми урядами. Відтоді практично нічого не змінилось: і нинішні можновладці так само намагаються його «пропхати» за зачиненими дверима — без громадського обговорення. Зокрема, торік у квітні Верховна Рада підтримала законопроєкт про внутрішній водний транспорт, який також безпосередньо пов’язаний із напрямком Е-40. Крім модернізації судноплавних шлюзів на Дніпрі, у новому законі сказано про пріоритетний розвиток водного шляху по Прип’яті між Україною і Білоруссю. Чи є потреба наголошувати, що коли мова заходить про настільки масштабні звершення, як Е-40, то, щоб зрозуміти, чи дасть воно благо для суспільства, треба максимально вивчити і зважити всі вигоди і всі ризики, які становитиме його реалізація.

Дуже промовистий відгук у зв’язку з цим залишив у соціальній мережі один небайдужий співвітчизник: «Політика випаленої землі щодо українського народу триває. Тих, хто живе на цій землі, не питають навіть у разі, коли йдеться про такі масштабні проєкти, які несуть загрозу залишитися без питної води із забрудненим радіацією довкіллям. Хоча навіщо питати простий народ? Коли можна і за його спиною зробити все що заманеться. Що в нас уже не раз траплялося».

Хочеться сподіватися, цього не станеться. Адже на кону доля не лише нині сущих, а й прийдешніх поколінь.