|
|
|||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
Версія для друку На головну
А сад ростиме! Михайло ЛЕВЧУК. Тернопільська область. Завтра Україна відзначатиме День пам’яті Героїв Небесної сотні. Сім років минає від масових розстрілів на Майдані. Тоді, 2014-го, здавалося, ми були сильні духом, вірили, що почнемо будувати гідне життя в оновленій країні. На жаль, мусимо констатувати, то був лише початок боротьби. Зараз маємо повзучий реванш. Особливо боляче, коли бачиш намагання дегероїзувати Небесну сотню, звинуватити справжніх патріотів у всіх бідах і гріхах. «Це скотство!» ДОСІ у багатьох в пам’яті, як торік, напередодні 7-ї річниці Революції гідності, на Музей Майдану, за словами його директора Ігоря Пошивайла, було здійснено інформаційну спецоперацію з дискредитації меморіального закладу, а відтак і Революції гідності загалом. Інформацію про обшуки у музеї негайно підхопили російські пропагандистські телеканали, в унісон їм заверещали декотрі в Україні. Збіглося це в часі (випадковість?) із викликом до ДБР лідерів Майдану та зняттям заочного арешту з колишнього президента Януковича. Іще рік тому, в листопаді, коли в Україні відзначали День Гідності та Свободи, Володимир Голоднюк, батько полеглого на Майдані 19-річного Устима, поділився із тернопільськими журналістами своїми тривогами: «Змінюється політична ситуація. Я бачу крен у бік Росії. Нам уже починають легенько нав’язувати цю думку. Може колись так статися, що наших рідних визнають провокаторами, які були винні в тому, що їх розстріляли». Через місяць, коли задля обміну полоненими суд відпустив п’ятьох ексберкутівців, підозрюваних у розстрілі активістів Майдану, волонтер, координатор громадської організації «Штаб Національного Спротиву Збаразького району», яка донині підтримує бійців на передовій, Володимир Голоднюк обурювався: «Це скотство і знущання над пам’яттю хлопців!». На його думку, такий обмін мав би відбутися лише після того, як злочинці отримають вироки. Білий птах з ознакою жалоби ЗІ СТОЛИЧНОГО Майдану не повернулися додому шестеро хлопців із Тернопільщини: Устим Голоднюк, Олександр Капінос, Назар Войтович, Василь Мойсей, Ігор Костенко, Тарас Слободян. Четверо з них — Устим, Назар, Ігор і Василь — загинули од куль снайперів (котрі, можливо, й сьогодні вбивають українських воїнів на сході). Олександрові ж смертельної рани завдав осколок гранати, а тіло викраденого і закатованого Тараса знайшли ранньої весни 2014-го в лісі аж на Сумщині. …Ім’я Олександра Капіноса носить школа в рідному Дунаєві Кременецького району, громада збудувала Героєві пам’ятник. Коли 19 лютого 2020-го рідні, односельці й друзі вшановували пам’ять патріота в шосту річницю його загибелі, то скрізь людей — під церквою, біля могили на кладовищі та монумента в центрі села — супроводжував лелека (серед зими!). Підходив до них близько, довірливо давав себе погладити. «Вражаюче! Бог послав свій знак!» — прокоментував несподівану появу білого птаха з чорною ознакою священнослужитель місцевого храму ПЦУ. Наймолодший Герой Небесної сотні — Назар Войтович — був третьокурсником Тернопільського кооперативного коледжу, мріяв стати дизайнером, адже мав талант художника. Щоб зберегти пам’ять про нього, в рідному селі Травневе Збаразького району відкрили «Мистецьку резиденцію» (приміщення місцеве СТОВ «Поділля» передало в оренду на 25 років за символічну ціну — гривню на місяць). За мольбертами — сільська дітвора та Назарові ровесники, майстер-класи для яких проводять художники зі Збаража, Тернополя. У Збаражі на фасаді школи, випускником якої був Устим Голоднюк, з’явилася меморіальна дошка. В Бережанах, де в агротехнічному інституті здобував вищу освіту, міська рада присвоїла юнакові звання почесного жителя (посмертно). Василь Мойсей та Ігор Костенко родом із села Зубрець Бучацького району. Навесні 2014-го учні місцевої школи разом із лісівниками на площі 2,4 га в урочищі Рахів висадили дубовий гай. Посередині — тризуб, скомпонований із саджанців ялини. Символічна й довговічна пам’ятка про славних лицарів. Наперекір ненависникам НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ свято бережуть пам’ять не лише земляків — Героїв Небесної сотні. Ось лише один яскравий приклад. «Шість років тому була приємно здивована, коли під час відрядження побачила в Покропивній Козівського району біля церкви Парафіяльний сад, посаджений на честь Небесної сотні через місяць після подій на Майдані, — згадує відома краєзнавець Людмила Строцень. — Кожне деревце (а їх рівно 100!) перев’язане жовто-блакитною стрічкою. Перед садом — пам’ятний знак героям Революції гідності (на фото). Село дало Україні героїв УПА, яких теж шанує… Музею ще нема, та сад росте». Ростиме й дедалі міцніше вкорінюватиметься. Така вже наша вкраїнська земля — не дає знікчемніти святій пам’яті. Наперекір тим, хто намагається споганити її через своє невиліковне імперське «нєдєржаніє». Версія для друку На головну |
У квітні — ринкова цінаЧитатиСитуація, як і раніше, критичнаЧитатиПерелік ліків розширивсяЧитатиХарчі дорожчаютьЧитатиНазад до адаптивногоЧитатиЗнайшли сімейний затишокЧитатиКупив і зареєструвавЧитатиУ столиці дихати важкоЧитати |