Вода в Степу — як у ступі?

Василь ПІДДУБНЯК.

Без ступи обійтися можна, а без води — ні туди ні сюди! Це розуміють навіть в уряді. Наприкінці травня 2016-го в інформаційному небі України чергова блискавка вдарила: «Мінагрополітики разом зі Світовим банком працюють над відновленням системи зрошення на Півдні України».

ВДАРИЛА громовиця впору: біда вже на порозі стоїть. Ось і торік через глобальне потепління (і локальне отупіння) жорстка посуха спіткала південні райони Одещини, не обійшла Херсонщини, зачепила Миколаївщину і Запоріжжя…

Особливо постраждала житниця України — Одещина. Сума торішніх збитків од посухи (її визначили відповідні обласні інстанції спільно з Мінекономіки) сягнула понад 6,5 млрд грн. У господарствах Болградського, Ізмаїльського, Татарбунарського, Кілійського та Ренійського районів, які потерпіли найбільше, загинуло 70% посівів.

Це вже не дзвіночок — дзвін!

І не скажеш тут, що в уряді той дзвін не чують, а у відновленому з іще теплого попелу Мінагрополітики України вуха затуляють.

Щороку в урядових і міністерських надрах, науково-дослідних закладах творилося більше, ніж в усій Європі, разом узятій. А користі, як той казав? Отож-бо!

Покликали на поміч фахівців Світового банку.

Банкіри кивали головами: «Ми розуміємо вашу проблему. Але покажіть нам не красиві слайди, а конкретний план відновлення роботи та покращання зрошувальних систем на Півдні України…»

По-перше, є цілком очевидною співпраця між Мінагрополітики, Мінприроди та Державним агентством водних ресурсів України. Адже неналежний розподіл функцій — проблема, на яку наражається майже вся країна. Другий аспект залежить від законодавчого поля. Необхідні законодавчі зміни, нормативні акти, які відповідатимуть реальній ситуації у сільськогосподарській царині. Третій аспект пов’язаний із організацією водокористувачів та необхідністю децентралізації цих послуг. Ось на чому наголосили представники Світового банку.

Що ж тут неясного?

Представники Світового банку дали зрозуміти, що відновити зрошення бодай на Півдні України набагато складніше, ніж витягнути з могили поспішно і бездумно «закопане» «слугами народу» Мінагрополітики.

Фінансисти знали, що казали, посилаючись на світову практику: зрошення — справа не одного галузевого міністерства чи бажання чергового міністра…

Зарубіжні меліоративні «вози» перепочинку не знають, а наша гарба знай скрипить незмащеними колесами від Банкової до Хрещатика, від Хрещатика до Грушевського… А тим часом нещадна посуха нищить тяжку і затратну працю розгубленого українського селянина…

Хто поверне годувальникам віру в те, що вони мають не лише найкращі у світі чорноземи, найбільшу в Європі штучну ріку (Північно-Кримський канал), а й потужну державу, зугарну розв’язувати найскладніші проблеми — в цьому разі проблему меліорації? Не зайнятися всерйоз нею сьогодні — завтра буде пізно.

На щастя, є не лише у Вашингтоні (де штаб-квартира Світового банку), а й в Україні люди, котрим не байдужа доля зрошення, значення якого зростає енергійніше, ніж зросла сонячна активність.

Сповнений бажання зрушити меліоративного воза з місця новий аграрний міністр Роман Лещенко. До Лещенка готовий «підпрягтися», зокрема, секретар Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики Іван Чайківський.

В інтерв’ю для AgroPolit.com Іван Адамович, професійний економіст, магістр економіки та менеджменту інвестицій, серед трьох основних завдань для аграрного міністра особливо вирізнив друге: «Друге завдання — комплекс кроків для протидії посусі на Півдні України та загалом по країні. Аграрії Півдня у 2020 році отримували 3-4 т кукурудзи з 1 гектара. А за наявності систем зрошення ця цифра зросла б до 10-12 т в сухому зерні.

Що сьогодні потрібно аграріям Півдня? Недорогий кредит, дешева електроенергія для поливу (наприклад, нічний тариф на атомну електроенергію), компенсація відсотків з придбання техніки для відновлення зрошувальних систем на 3-5 років та інше».

«Словом, завдання номер два — державна програма підтримки зрошення, — наголошує Іван Чайківський. — За рахунок поливу ми отримаємо збільшення загального обсягу врожаю в Україні на кілька мільйонів тонн. Врожай для України — це ВВП. Це створення робочих місць. Чому б нам спільно з урядом не створити програму підтримки українського виробника обладнанням для поливу? Потреба в такому обладнані є. І це зовсім не складно зробити країні, яка виготовляє космічні кораблі, двигуни для літаків. Крім того, слід ухвалити закон, котрий би передав усі поливні системи у власність (у форматі ТОВ) тим же аграріям, які їх утримуватимуть і за них відповідатимуть».

Сумна українська традиція: як тільки урожай горить або згорів, тут же відновлюються дискусії (досі — безрезультатні!) про дедалі зростаючу роль зрошення. Цю заведенцію поламав, схоже, нинішній міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко. В ефірі Радіо НВ (не наврочити б!) він сказав, що уряд запускає загальнонаціональний проєкт зрошення та меліорації у південних областях України, для якого будуть залучені значні кошти.

«Будуть…» А де їх узяти? Виявляється, міністр уже знає, де: «У нас є 2 мільярди гривень у рамках загальних державних витрат… У нас є кредитні гарантії на 7 мільярдів гривень… У нас є пів мільярда гривень на компенсацію обладнання для зрошення та меліорації».

Із певною сподіванкою позирають у майбутнє української меліорації члени поки що маловідомої організації — асоціації об’єднання водокористувачів. Створено нову асоціацію на Херсонщині. Тут найкраще збережено державний водогосподарський комплекс і зосереджені найбільші в Україні площі під крапельним зрошенням.

Говорити про доцільність громадського об’єднання поки що зарано. Хоча б тому, що досі не ухвалено закону «Про об’єднання водокористувачів» (ОВК).

Міністр Роман Лещенко пов’язує з цим законом ще одне потужне джерело інвестицій у меліорацію. Але для цього парламент має прийняти хоч би законопроєкт «Про об’єднання водокористувачів». Лише тоді Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк і міжнародна фінансова корпорація (IFC) готові виділити на ці проєкти 2 мільярди доларів.

«Таким чином, держава чистить канали, дає воду, а приватний капітал підключається до системи насосної станції і зрошення у себе на полях здійснює самостійно. Це буде прорив для України», — сподівається Роман Лещенко.

Чи станеться той «прорив» — ось у чому питання!

Чого-чого, а води у наших ступах завжди вистачало, а в степах, на лихо, ніколи. Як же буде на цей, який там уже, раз?..