• Гаряча тема

Своїм — усе, ворогам — закон?

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Фото автора.

Понад тисяча харків’ян, здебільшого молодь, пройшли вулицею Сумською від майдану Конституції до обласного управління МВС, протестуючи проти обвинувального вироку громадському діячу Сергієві Стерненку. Втім, приводом для протесту стало не тільки рішення одеського суду, основна його причина — несправедливе судочинство, яке повсюдно процвітає в Україні.

ЛЮДИНІ, котра переглядає новини не системно, відразу й не второпати, за що засудили Сергія. Той, хто черпає інформацію з олігархічних ЗМІ, може подумати, що за вбивство, в якому звинувачували молодого чоловіка всі оті бойки, лукаші, добкіни… В тому галасі тонули дрібниці, у котрих, як відомо, криється диявол. А саме — що це вже був третій напад на активіста, який конфліктував із місцевою мафією та правоохоронцями, котрі недалеко відійшли від неї. Отож його твердження про самозахист небезпідставні. Тим паче, що спершу він був у справі свідком, а вже потім його зробили підозрюваним… Однак суд, який розбиратиме цю справу, ще попереду.

Засудили ж Сергія за те, що нібито він у 2015 році викрав активіста антиукраїнської партії «Родіна», вимагав у нього 300 грн (триста), піддавав тортурам. Вирок надто суворий: 7 років і 3 місяці позбавлення волі з конфіскацією половини майна. Тоді як виконавцю замовленого замаху на Катю Гандзюк, яку облили кислотою й котра згодом померла в страшних муках, дали шість із гаком років за ґратами… Учасники протестів уважають докази проти Стерненка недостатніми, донецького суддю — заангажованим, а рішення не стільки правовим, скільки політичним.

Але, повторюся, головний мотив протестів, які прокотилися Україною, — в самій системі нинішнього нереформованого правосуддя, недовірі до суддів, які чим далі, тим більше дискредитують себе. Чиряк, якщо він визрів, прорве, і не важливо, хто на нього натисне.

— Справа Стерненка — наслідок системних збоїв у правоохоронних та судових органах, коли почалося переслідування патріотів, — вважає один із учасників протестів у Харкові Микита Соловйов. — У нашій країні правосуддя перетворилося на інструмент розправи.

Говорячи про розправу, громадський активіст, зокрема, мав на увазі Андрія Антоненка, який ось уже більше року сидить за ґратами як обвинувачений у справі Шеремета, котрого підірвали в автомобілі у центрі Києва. І хоча у цій справі бракує свідків, а докази, на які спирається слідство, досить сумнівні, ветеран сил спецоперацій і музикант із позивним «Рифмастер» продовжує перебувати у в’язниці і втрачати здоров’я. Зрозуміло — коли Президент і очільник МВС привселюдно до суду(!) зробили людину винною, то давати задній хід, вибачатися в нас у таких випадках не заведено. Не знято підозри й з інших обвинувачених — Юлії Кузьменко та Яни Дугар. Про це нагадував багатометровий банер, який розгорнули перед входом до УМВС Харківської області учасники протесту.

Своїм — усе, ворогам — закон. Цей принцип, за яким діяли у часи Януковича, актуалізувала й нинішня влада. Впустивши до країни апологета нинішньої судової системи Андрія Портнова, який за президента-втікача був заступником глави його адміністрації, нинішній очільник держави, власне, дав сигнал контрольованим Портновим судам, аби вони не церемонилися з представниками проукраїнського активу. Тому й не дивно, що ще кілька знакових постатей волонтерів і учасників російсько-української війни нині перебувають під пресом правоохоронної системи й вибіркового судочинства. У той же час торговці найвищими посадами, якщо в них є «дах», маститі хабарники з Офісу президента, зрадники, що зливають спецоперації, спрямовані на викриття воєнних злочинців з ПВК «Вагнер», почуваються незле.

Наприклад, той же Віктор Медведчук, на якого нібито справедливий Президент, точніше, Рада національної безпеки і оборони наклала санкції, нівроку собі, ходить до Верховної Ради, а не сидить за злочини, про які говорять. Та й офіційний власник заборонених телеканалів Тарас Козак швидко і без проблем знайшов гроші купити телеканал на заміну тим, що потрапили під санкції. У той же час опоненти цих діячів ув’язнені.

— Правоохоронна система і суд в Україні — це єдине ціле, дві голови однієї гідри, — певен відомий харківський адвокат Леонід Маслов. — Сьогодні судова система — це мафія, клоака, яка робить негативний відбір до свого кола за принципом: краще менше честі, гідності, совісті, професіоналізму. І чим гірша особина — тим вище вона в зграї. Судді не знають, що таке обов’язок, і не виконують покладених на них двох основних функцій — уважно входити в суть аргументів сторін і ретельно мотивувати свої рішення. Якщо вони не зацікавлені матеріально, то будуть мучити, іншого слова й не підбереш, людину тяганиною.

Нинішня судова система дісталася нам від радянських часів з усіма тодішніми традиціями подвійних стандартів, і відтоді не поліпшувалась, а вдосконалювала виключно найгірші свої сторони. Топові авторитети у кримінальному судочинстві взагалі виховані в кращих радянських традиціях — їхній досвід не становить ніякої цінності, бо починали свої кар’єри лейтенантами міліції, лупцювали підслідних гумовими палицями в кабінетах, а лише потім понаписували дисертації про права людини і верховенство права, хоча досі не мають жодної уяви, що це таке. Наші суди не служать людям — платникам податків, вони є обслугою олігархату і правлячої верхівки, а також працюють іноді як госпрозрахункова приватна контора, виконуючи свій обов’язок за гроші. За гроші у них іноді виходять навіть мотивовані рішення.

Леонід Маслов вважає, що суспільство має об’єднатися навколо ідеї справедливого суду, надміру не політизувати її і не сперечатися на тему хороших і поганих президентів. Бо у тому, що склалась така ситуація, винні всі вони, починаючи з Кравчука і закінчуючи Зеленським.

Чи довго ще існуватиме неправедна судова система, важко сказати. Однак якщо буде наступний Майдан, то, найвірогідніше, він збереться через негідні суди.