|
Архів П’ятниця,
№ 18 (19866) |
 Про нас |
 Реклама |
 Поточний номер |
 Передплата |
| |
| Малюнки А. Василенка | PDF архів | Архів |
| У номері: | Весела світлиця | Наша пошта | Соняшник |
|
|
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
| ||||||||
|
| Версія для друку До списку статтей Берегиня людських сердець Василь ПРОХОРОВИЧ. смт Більмак Запорізької області. Фото автора.
ЗАВІДУВАЧКА кардіологічного відділення Більмацької райлікарні Людмила Іванівна Підпала називає себе щасливою людиною. Бо має улюблену роботу, без якої не уявляє життя, хороших колег, чимало друзів, прекрасних дітей та онуків. А що ще треба у житті? Щоранку жінка поспішає до лікарні. Спершу проведе п’ятихвилинку, на якій медсестри доповідають про обстановку у відділенні, самопочуття пацієнтів. Людмила Іванівна уважно вислухає, а затим дасть розпорядження і зробить обхід. Поцікавиться в кожного хворого, як іде лікування, скоригує його за потреби з палатним лікарем. Затим на завідувачку чекають господарчі та громадські справи. Ось так за турботами не помічає, як і день закінчується. — Роки швидко промайнули. Аж не віриться, що наступного лютого — ювілей: 45 років, як очолюю кардіологічне відділення, — каже Людмила Іванівна. — Увесь цей час я прагнула створювати в колективі дружні стосунки і розв’язувати будь-які проблеми по-людськи. Щоразу також нагадую колегам, щоб із теплотою ставилися до пацієнтів. Відділення ж у нас специфічне: ми лікуємо серця, а тому увага — це теж ліки. — Наша завідувачка — людяна, комунікабельна, не конфліктна і може знайти спільну мову з будь-ким, — характеризує начальницю старша медсестра Валентина Іванівна Коротенко. — Понад сорок років працюю із Людмилою Іванівною, і, повірте, у колективі панує така атмосфера, що вранці хочеться йти на роботу, а це розпрямляє крила. А ще наша героїня не тільки вчить, а й постійно вдосконалює власну професійну майстерність: відвідує численні конференції, семінари, де черпає багато нового з сучасних методів лікування серцево-судинних хвороб і застосовує це у своїй практиці. Найбільша радість для неї, коли пацієнти із відділення швидко повертаються до звичного життя. Людмилі Підпалій за багаторічну відданість справі, за особливі досягнення у медицині присвоєно почесне звання заслуженого лікаря України. Чимало часу Людмила Іванівна віддає і громадській роботі, намагається робити корисні справи для міста і його жителів. А ще вона активна учасниця художньої самодіяльності. Залюбки виступає на сцені — останні десять років у складі фольклорного ансамблю «Цілюще джерело». Два чудові сини подарували їй найбільшу втіху і гордість — онуків. Два хлопчики і дівчинка мило всміхаються з фото, яке стоїть на робочому столі Людмили Іванівни. «Це моя підтримка», — розчулено каже жінка. Версія для друку До списку статтей | З роси й води 12 БЕРЕЗНЯ святкує 95-річчя наша читачка і шанувальниця киянка Лідія Миколаївна Можаєва. Людина надзвичайно талановита, щира, життєрадісна, енергійна, з величезним творчим потенціалом. За освітою вона педагог-мовознавець. Вільно володіє французькою, німецькою та англійською мовами. Тридцять років пропрацювала викладачем у Київському коледжі зв’язку, де її досі згадують із теплотою, любов’ю і повагою. Студенти завше охоче ходили на пари Лідії Миколаївни, адже вона їх підтримувала, знаходила з молоддю спільні інтереси, залучала її до творчості. Разом готували і проводили вечори Клубу веселих і кмітливих французькою мовою. Лідія Можаєва особистість багатогранна. Окрім педагогічної та перекладацької діяльності, сорок років пропрацювала позаштатним кореспондентом на радіо, видала дві збірки власних гуморесок. Крім того, пише вірші, а також досі веде у профільних газетах рубрику «Поради довгожительки Лідії Ганжі» (це її дівоче прізвище). На жаль, нині через хворобу Лідія Миколаївна не може брати до рук ні гітари, ні баяна, ні балалайки, на яких колись залюбки грала перед публікою, але часто переслуховує записи своїх виступів і сама, і з друзями. Тож хай вам здоровиться, дорога Лідіє Миколаївно, на довгі-довгі роки. З повагою сільськовістяни.
У малолітті Григорій Сергійович Атаманюк зазнав чимало гіркого, його юність обпалена воєнними страхіттями. Він із когорти тих мужніх звитяжців, що наближали визволення України і Європи від нацизму. Босоноге дитинство Григорія минуло в Пилипах-Олександрівських, що у Віньковецькому районі Хмельниччини. Коли фронт перекотився через рідне село, він добровольцем подавсь із маршовою ротою воювати. До Перемоги йшов у складі військ Другого і Першого Білоруських фронтів. Визволяв від фашистів міста і села, а переможні салюти зустрів у лігві нацистського звіра — рейхстазі. Нині Григорій Сергійович на заслуженому відпочинку. Але без діла не сидить. Бере активну участь у роботі обласної ветеранської організації, він заступник голови комітету ветеранів. Удостоєний знака «Почесний ветеран України», є Почесним громадянином м. Хмельницького. За бойові заслуги нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни та Червоної зірки, чотирма медалями «За відвагу», що прирівнюється до звання Героя Радянського Союзу. Днями Григорій Сергійович Атаманюк відсвяткував 95-річний ювілей. Щиро вітаємо шановного ветерана! Бажаємо міцного здоров’я, щастя, успіхів та миру. За дорученням ветеранів Валерій МАРЦЕНЮК. Хмельницька область.
|
|
