Українське село: еволюція чи вимирання?

Олена КОЩЕНКО.

Офіс президента України ініціював програму «Нове село» для створення доступу до сучасної інфраструктури та підвищення якості сервісу за місцем проживання. Втілювати її планують спершу на донбаських прифронтових територіях, а потім поширити по всій Україні.

_{«Центри тяжіння» для громад}

НА ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ форумі «Україна 30. Культура, медіа, туризм» у Києві Володимир Зеленський окреслив ідею досить пафосно: «Ми повинні вдихнути нове життя в українське село. Жителі сіл мають отримувати якісний сервіс безпосередньо за місцем проживання і мати доступ до сучасної інфраструктури».

Одне із завдань програми «Нове село» — побудувати для місцевих громад «Центри тяжіння» — за прикладом уже впроваджених сервісних зон поблизу контрольних пунктів в’їзду-виїзду на лінії розмежування у Щасті, Новотроїцькому, Станиці Луганській. Тобто це буде сучасний компактно організований центр, в якому працюватимуть служби із надання місцевим жителям комплексних адміністративних послуг, відділення пошти, аптека за програмою «Доступні ліки», опорні пункти поліції і пожежної охорони, різні магазини, медичний центр, побутові майстерні тощо.

А навколо неодмінно має бути облагороджена територія зі спортивним комплексом, дитячими майданчиками, кінотеатром або концертною залою, клубом...

Ясна річ, кожне село матиме сучасне освітлення, відремонтоване асфальтне дорожнє покриття ще й велодоріжки.

Також у рамках названого проєкту розробляється програма з розвитку агропромислового комплексу. Вона передовсім пов’язана з підтримкою малих фермерських господарств. Зокрема, планується зменшити обсяги імпорту тваринницької продукції, цілком наситити внутрішній ринок і гарантувати доступні ціни для населення.

Серед іншого йдеться і про належне оснащення сільських шкіл, зокрема комп’ютерною технікою, а також усіма сучасними побутовими комунікаціями…

До реалізації проєктів держава має намір залучати бізнес «на прозорій конкурсній основі», створюючи державно-приватне партнерство.

_{Нові робочі місця з неба не падають}

УСЕ це звучить красиво і правильно. Особливо вражають обіцянки можновладців побудувати в кожному селі кінотеатр або концертну залу, прокласти асфальтні велодоріжки. Проте, як свідчать українські реалії, між словами і ділом у наших очільників не те що прірва — провалля. Адже після тріумфального для Володимира Зеленського другого туру виборів він та його команда вже не раз відмовлялись од своїх обіцянок — тих самих, які й дали змогу «Зе-кандидату» здобути 73% голосів підтримки. Йдеться не тільки про вчительську зарплату в розмірі чотири тисячі доларів, «західноєвропейські пенсії», знижені податки малому бізнесу та низькі комунальні тарифи. Вже будучи обраним, Глава держави теж багато чого наобіцяв. Згадаймо хоча б широко розрекламовану понад рік тому його заяву про те, що у Херсонській області він хоче побудувати «місто-сад» для переселенців із Криму. Але далі слів справа не зрушила.

Вочевидь, і програма «Нове село» поки що є просто медійною кампанією, покликаною бодай якось підвищити рейтинг влади, що падає. На доказ цього експерти наводять чимало аргументів. І найперший — соціально-економічний. Зокрема, вони стверджують, що самими лише сервісними послугами село неможливо вивести на якісно новий рівень розвитку. Хоча б тому, що воно сьогодні намертво затиснуте лещатами безробіття: кожний другий житель сільської місцевості працездатного віку не може знайти роботи. Через це молодь масово виїздить у великі міста або торує дорогу за кордон.

Хтось зауважить, що міграція, зокрема й трудова, — це світова тенденція. Справді, це нормально, що українці їдуть за кордон. Але страшно, що наші співвітчизники дедалі частіше там осідають і додому вже не повертаються. Ось і Польща анонсувала, що з кінця квітня до середини травня повністю відкриває кордони і «ласкаво запрошує українців» до себе. І наші люди, які вміють обробляти землю, туди поїдуть, адже працею на тамтешніх фермах вони забезпечать себе краще, ніж у вітчизняному сільському господарстві.

Рівень зарплат у сільській місцевості загалом украй низький. До того ж для села характерна досить велика частка некваліфікованих або низькокваліфікованих працівників. Зокрема, за даними Держстату, 38,7% мешканців сіл і селищ зайняті в найпростіших професіях (для порівняння: у місті — 9,1%), натомість гарні фахівці становлять лише 17,1% (у місті — 35,5%). Високим є також рівень неформальної зайнятості. За оцінками, в «тіні» нині трудиться 42,6% сільського населення (у місті — 17,2%). Забезпечення села відбувається переважно завдяки пенсіям, різним виплатам і ресурсам власного господарства, а доходи у вигляді зарплати в середньому дорівнюють 34,4% загального обсягу (у місті — 55,7%). Поширені на селі домогосподарства, що не мають працівників узагалі: таких, за даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, щонайменше половина.

Ті, хто трудивсь, але під час карантину втратив роботу, також не почуваються соціально захищеними з боку держави. Днями в уряді заявили про брак коштів для виплати українцям допомоги у зв’язку з безробіттям. Дефіцит бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування — 2,793 млрд (!) гривень.

При цьому влада нам розповідає про грандіозні плани з революційного перетворення українських сіл на оази благополуччя і щастя. Хочеться запитати — а хто оплатить утілення всіх цих обіцянок?

_{Без землі не буде села}

УТІМ, один фактор із вітчизняних реалій фактично нівелює розрекламовану програму. Ідеться про насаджувану народові земельну реформу, яку так наполегливо, на догоду МВФ та місцевим олігархічним кланам, просувають можновладці. В її рамках українська земля стає товаром.

Земля — це головний ресурс, яким ще володіють селяни. Як тільки відкриється ринок її продажу (а все йде до того), вся вона за різними непрозорими законодавчими схемами може бути скуплена за безцінь у нинішніх її власників — пересічних жителів сільської місцевості. Люди продаватимуть земельні наділи, щоб виборсатись із безпросвітних злиднів. То про які світлі перспективи для мешканців сіл мова? Хіба що про перспективу бути батраками вже на чужій землі.

Між іншим, якраз на цьому тижні Верховна Рада взялася за розгляд законопроєктів №2194 і №2195, пов’язаних із земельною реформою. Соціальні мережі відреагували на плани чиновників якнайскоріше відкрити ринок землі дописами на кшталт: «Вся проблема в ненаситності правлячого класу в Україні, який прагнення до влади пов’язує виключно з власним збагаченням». Як мовиться, без коментарів.

_{Велика демографічна шахівниця}

ТИМ ЧАСОМ проблеми села зумовлені не лише станом сільського господарства. Економічна руйнація, екологічні негаразди, відсутність нормальної медицини та освіти призводять до стрімкого скорочення сільського населення. Впродовж останніх півтора десятиліття його поменшало більш як на третину (із 18,5 млн до 12 млн).

Та що казати — цілі села зникають з мапи України. В кожному п’ятому нині існуючому мешкає від 200 до 499 жителів. Станом на минулий рік 4684 із них ще більш малолюдні. В деяких мешкає близько 50 осіб, тобто ці населені пункти на межі зникнення. До останніх зараховують також села без дітей (віком 0—17 років), а таких в Україні понад 19%. Чи не найбільше їх нині на Сумщині, Чернігівщині та Харківщині — відповідно 39, 33 і 31% загальної кількості.

За останні 10 років народжуваність в Україні скоротилася на 40%. Такі дані наводить сервіс відкритих даних Opendatabot, грунтуючись на інформації Державної служби статистики. Так, торік було зафіксовано найнижчий рівень народжуваності: на світ з’явилося всього 239 457 нових громадян, а померло 616 835. При цьому відповідність перших до других дуже різниться: якщо у великих селах кількість померлих перевищує кількість народжених у 1,9 разу, то в дрібних — у 8,3 разу. Який демографічний ужинок дасть нам нинішній карантинний і вельми проблемний економічно 2021-й, можна тільки здогадуватися.

Напрошується висновок: якщо негайно не вжити стратегічних державницьких заходів, то незабаром Україна може пройти точку неповернення, коли буде вже запізно рятувати не тільки села, а й чимало районних центрів.

_{Замість післямови}

ТА ЧИ МОЖНА суто гучними обіцянками популістів про збільшення дотацій для фермерів урятувати українське село? Відповідь у всіх перед очима — наші реалії, які саме і є безпосереднім наслідком дешевого популізму української влади. Влади, яка не почувається відповідальною перед своїм народом за його добробут.

Тим часом для модернізації і відродження сіл потрібна не тільки політична воля уряду, парламенту і Президента, але також команди досвідчених професіоналів, які напевне знають, що і як треба робити. Проте дійсність наразі сумна.

Кожний сільський мешканець може, озирнувшись довкола, оцінити всі шанси для свого населеного пункту щодо втілення президентської програми «Нове село» у найближчій, як обіцяє нам Глава держави, трирічній або чотирирічній перспективі. На жаль, розчарувань буде набагато більше, аніж надій на краще.