Вівторок, 23 березня 2021 року № 21 (19869)
http://silskivisti.kiev.ua/19869/print.php?n=48335

  • Ой роде наш красний

Живої історії подих

Володимир ЯРЕМЧУК.

м. Долинська

Кіровоградської області.

Цей аркуш із записника колишньої вчительки з Таужного Любові Матвіївни Савчук. Василь Стус записав у нього два своїх вірші «Резигнація» і «Порив». Останній увійшов до його поетичної збірки «Зимові дерева», надрукованої за кордоном.

Саме таке відчуття виникає під час прочитання творчого доробку Галини Смілянець, Валентини Кучер та Сергія Піддубного «Таужне» (видавництво «Поліграф-сервіс» (м. Кропивницький). Книжка, що оповідає історію степового села, видана коштом фермерів Івана та Володимира Кучерів.

У ЦІЙ ПРАЦІ проаналізовані й наведені повністю або частково десятки різних документів, зроблені посилання на роботи багатьох авторів, зокрема всесвітньо відомих. Тут і архівні матеріали, а також спогади очевидців подій, що стосуються Таужного, понад дві сотні ілюстрацій: карти і схеми, фото документів та зі ЗМІ, фотографії портретні, колективні й пейзажні, малюнки. Як на мене — документальний скарб.

Аж ніяк не применшуючи ролі інших авторів, зауважу, що чіпкий і скрупульозний стиль відомого краєзнавця та історика, розвідки якого час від часу з’являються і на сторінках «Сільських вістей», Сергія Піддубного вгадується відразу.

З цього прецікавого видання постає епоха!

Читаючи нарис, ми простежуємо свої витоки з часів Брацлавського воєводства Великого князівства Литовського, а далі — з доби Балтського повіту Подільської губернії.

Ми майже бачимо того Потоцького, який, змушуючи жінок піднімати сорочки, «перевіряє», чи не ховаються під ними хлопці…

Ми майже чуємо голос Сталіна, який каже про українців 33-го: «Нехай дохнуть».

Ми раптом бачимо живого-живісінького — не класичного і не канонізованого — Василя Стуса, котрий розповідає хлопцеві-колезі про донецьких дівчат і степовичок… Саме сюди прибув викладати українську мову та літературу в місцевій семирічці 21-річний випускник Донецького педінституту.

За образом Таужного ми пізнаємо цілу Україну того часу. Принаймні моє рідне Надбужжя я бачу там ясно і чітко.

Нарис «Таужне» — це ґенеза села.

Чого варта церковна метрика починаючи з 1720 року! Там же і прізвища, і стиль мовлення, і заняття... Чого варті всі шкільні світлини, за якими новітні покоління жителів села можуть у подальшому укладати свої родоводи! А хіба можна спокійно читати матеріал «Їхніх імен нема в жодній Книзі пам’яті»?

Тільки в окремих ремарках автори виявляють своє негативне ставлення до того чи іншого явища, ніяк при цьому не засуджуючи самих людей.

«Таужне» — багате джерело істинних документальних знань для учнів та вчителів, для істориків і краєзнавців, різного роду дослідників, науковців, політиків, релігієзнавців, усіх небайдужих до долі рідного краю людей.

Промовисті розділи нарису: «Історія», «Влада», «Земля», «Голодомор», «Велика рідня», «Особистості», «Школа», «Додатки».

Книжка цінна тим, що відкриває широкому загалу не дуже відомі сторінки історії. У ній ідеться, зокрема, про битву Ольгерда на Синіх Водах і Дрижопільську битву Богдана Хмельницького між річками Гірський Тікич і Рось.

Зі сторінок нарису читач дізнається про те, як підло розправилися повпреди тодішнього режиму із Василем Стусом, котрий «витеплів душею» саме у нас, в Таужному.

Розповідати можна багато, але ліпше хоч би раз прочитати професійно підготовлений, удатно написаний і розкішно проілюстрований документальний нарис «Таужне».

Праця авторів Галини Смілянець, Валентини Кучер та Сергія Піддубного, а також доброчинність фермерів Івана та Володимира Кучерів гідні шани людської, наслідування, всебічної підтримки з боку новостворених територіальних громад.