Криниця

Сторінку підготував
Василь ПІДДУБНЯК.

Поезія

Крила

А й правда, крилатим ґрунту

не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда

пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,

А з правди, чесноти і довір’я.

У кого — з вірності у коханні.

У кого — з вічного поривання.

У кого — з щирості до роботи.

У кого — з щедрості на турботи.

У кого — з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

Ліна Костенко.

Рідна мово, зелена діброво!..

Рідна мово, зелена діброво!

Чую пісню твою запашну.

Ти квітуєш пелюстками слова

у морозних димах полину.

Все бувало: несито і ласо

двоголовий хижак позирав.

Кров’ю, мово, навік запеклася

ти на гнівних устах Кобзаря.

Рідна мово, росту я крізь тебе,

крізь родовища дум і краси.

Я курганом стою серед степу

на кордоні сльози і роси.

Петро Перебийніс.

Не повертайтесь на круги своя...

Не повертайтесь на круги своя,

Нічого це, крім болю, не приносить.

Але душа не вірила, і я

Таки поїхав. І для мене досить.

Я те містечко пішки обходив.

Я знав його, як власний досвід

знають.

Звучав для мене голубий мотив

Далеких днів, які не забувають.

А потім я постукав у вікно,

І вийшла ти, і стала, і впізнала,

І налила у келихи вино,

І випили, і так мені сказала:

«Дарма ти їхав. І зайшов дарма.

Я вже не та. І не плекай ілюзій.

Що одійшло —

того навік нема, —

Забудьмо все, розстаньмося,

як друзі».

І я лишив невипите вино,

І ти на груди впала у риданні,

І довго-довго золоте вікно

Світилося за мною у тумані.

Ну от і все. Чудна душа моя

Утерла сльози і сказала: досить.

Не повертайтесь на круги своя,

Нічого це, крім болю,

не приносить.

Микола Луків.

Шлях онови

У вінок Лесі Українці

Тіло — хворе, дух — сталевий

В Лесі з Косачів. У Лесі,

Що духовну творить месу

Україні — не цареві!

Кривди кігті рвуть хижасто

Тіло Правди і любові.

Та не дасть нам Леся впасти,

Бо вона — це шлях онови.

Де патриції й плебеї,

Де князі, волхви, бояри,

Де слов’яни і юдеї —

Не страшні їй чорні хмари.

Бо вона — натура мужня,

Снагослова королева.

Ще й із лицарями дружить —

Волі і свободи левами.

Ті — озброєні мечами

Гостролезими… — До бою!

Знов зове їх — йдіть за мною,

Новоліть палкі герої!

Леся — сила, що й Бертольдо

І погрозами не зломить.

Бо вона — орлиця горда

У просторах весногрому.

        Іван ФІДИК.

Львівська область.