Криниця

Сторінку підготував
Василь ПІДДУБНЯК.

• Проза

Старий Суботівський шлях

_{Iз записок пана Бродника}

Юрій ФОМЕНКО.

м. Дніпро.

СТАРИЙ шлях понад Тясмином…

Під літнім сонцем йшов по ньому пан з Чигирина до Суботова. Ще не старий, але вже й зовсім не молодий. Йшов неспішно, інколи зупинявся, опирався на мандрівний костур і розглядав шлях, річку, переліски, луки, небо. Цей шлях споконвічно блукає берегами Тясмина, перетинаючись сам із собою в часі та зберігаючи свою історію.

Старий Суботівський шлях…

На ньому історія країни писана колесами маж, повозок і лафетів, підковами, підошвами чобіт і черевиків, босими ногами. От би зуміти прочитати, що на нім написано…

Кожна людина зі своєю долею та думками, як і кожна подія, — то є цеголка в нашій історії. І з тих цеголок можна скласти нашу історію так, що вона буде опорою для майбутніх поколінь. А можна так скласти, що буде недолугим посміховиськом, котрого сторонитимуться. Історія, писана на таких шляхах і на папері, далеко не завжди збігається.

Чужі люди намагалися нам складати цеголки на свій розсуд. Та і свої на чужі гроші спритні в такій справі. Все це зветься руйнацією пам’яті.

Отак і живемо чужим розумом, навіть не завжди розуміючи того, що маємо свій. А до свого розуму звертаємося, коли вже треба рятуватись, й намагаємося якось перекласти цеголки в підвалинах нашого буття. Майбутнім володіє той, хто складає з цеголок історію.

Порепаний, як Доля, літній Шлях в долині понад Тясмином…

Один із порталів нашої історії…

Зуміти б прочитати, що написано по ньому тими, хто в різні часи ходив тим шляхом. Тими, хто «… попід горою, Яром-долиною...», це ж якраз тут. Тими, хто сіяв та косив, худобу випасав, до церкви і на ярмарок мандрував, дітлахами, що за грамотою ходили, та з іншим чесним панством. Усі подорожні на стовповій дорозі залишили частинку себе. Зуміти б хоч частку з того залишеного прочитати.

А скільки таких шляхів-порталів історії по Україні!

Вони в Холоднім Яру і Карпатах, у Києві на Майдані і на Майданах в містах і містечках, під Крутами й Конотопом, в Батурині та на Дніпрових порогах, в Донецьких і Луганських степах, Таврії, Поділлі та Волині…

І мають ті шляхи властивість у безнадійний для нас час сходитись в один і проходити через нас. Рятуючи якщо не нас самих, то Україну.

Під літнім сонцем ще не старий, але вже й зовсім не молодий пан, мандруючи від замчища до замчища, у просторі й часі підходив до Суботова. За пару годин він пройшов шлях, котрий перетнув декілька століть нашої історії. Старий Суботівський шлях у нього був не під ногами. Він проходив у нього через душу у свідомість.