• Наша гордість

Справжній воїн

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Фото автора.

У новинах останнім часом тільки й показують, як довжелезні потяги, навантажені танками, «буками» й іншим знаряддям для вбивства, прямують до Криму, Ростова і Брянська. Розвідник Микола Штученко з позивним «Штука» з тривогою спостерігає, як московська орда погрожує широкомасштабним вторгненням в Україну.

_{Загроза нападу}

МИКОЛІ, коли він розмірковує про все це, спадає на думку письменник Хемінгуей, творами якого захоплювався в молодості. У романі «Людина і зброя» розповідається, як заколотники наступали на Мадрид чотирма колонами, а п’ята, таємна, ховалася в місті, готова вдарити в спину. У нас же, виходить, три колони готуються рушати на Київ з півдня, сходу і півночі, а четверта, колабораціоністська, готується до зради в самій Україні. Отим усім медведчукам, бойкам, мураєвим чи то грошима, чи просто ненавистю до всього українського засліпило очі, й вони, як папуги, повторюють мантри про громадянську війну, буцімто Росія тут ні до чого. Громадянська війна була в Іспанії, а в нас — російсько-українська. Котра вже за ліком. Жорстока, підла — гібридна. А ці, як писав Тарас Шевченко, «землячки», готують, напевне, хліб-сіль, аби зустрічати окупантів… Правду казав Симон Петлюра, що нам не так страшні московські воші, як українські гниди.

Московські воші вихваляються, як вони дійдуть до Києва, як бомбитимуть наші міста і села… І грабуватимуть, як робили це вже не раз. Вони думають, що в Миколи, як і загалом в українців, коротка пам’ять, а він добре знає, як усе було.

_{Тисячолітня війна}

ЯКЩО дивитись у корінь, то ця війна з Московщиною ніколи й не припинялася. Відтоді, як князь Андрій Боголюбський із Залісся спалив і пограбував Київ. А ще — розіп’ятий Батурин, знищення Запорозької Січі царицею Катериною, більшовицька навала й окупація Української Народної Республіки, що також Москва назвала громадянською війною. Придушення непокірного українського селянства — Голодомор, який забрав мільйони найкращих. Ріки крові пролито, що хлюпає аж за кремлівські мури. А Москві всі хочеться нових жертв і нової крові.

Коли почалася війна, Микола з молодшим братом Олегом спершу допомагали війську як волонтери. Йому тоді вже було 50, на фронт не брали. Потрапив він на передову 2015 року, в третю хвилю, коли головнокомандувач підписав указ, який дозволяв мобілізовувати чоловіків віком до 60 років.

На Миколину думку, якщо ти справжній чоловік, то, коли ворог напав на твою країну, мусиш захищати власну сім’ю, рідних, свою землю.

_{Еліта Збройних сил}

СКІЛЬКИ десятків чи сотень кілометрів брати Штученки та їхні побратими-розвідники проповзли в «сіряку», тобто в сірій зоні, Миколі важко полічити. «Штука» — найстарший у бригаді, він завжди зі своїм ПКМом. Кулемет, набої до нього — все на собі, бо на чоловікові відповідальність. Розвідники мусять бути майстрами на всі руки.

Нині ж вони прикривають піхоту, котра просунулася на сотню метрів уперед, на нові позиції: метр за метром витісняли ворога з нашої землі. Вони вдвох із побратимом «Котом» заглиблюються далеко в сіру зону. Прикривають вони, а їхні спини прикривати нікому, бо навчених людей, готових кожної миті прийняти бій, як завше, не вистачає. Траплялося таке, що двоє побратимів прикривали з одного боку залізниці, а вони з «Котом» — з другого. Попереду «сєпари». Коли до ворога залишилося зовсім нічого і адреналін став зашкалювати, «Штука» каже «Коту», мовляв, коли щось трапиться, ти відразу ж падай на землю, а я з кулемета робитиму «просіку» в лісосмузі… Вони пройшли і смугу, і яр, зайняли зручну позицію, аби піхота могла окопатися під прикриттям. Потім ходили туди кілька разів — роблять роботу, як чоловіки.

Так, розвідка — це еліта, її поважає піхота, але цю повагу потрібно заслужити.

Росіяни демонструють свої сили, шпигають нас Іловайськом і Дебальцевим, обіцяють «повторити», хоча наша артилерія попри всі втрати наскладала там їхніх трупів. А скільки днів вони штурмували ДАП? А як одним залпом «Точки-У» було відправлено на той світ близько 200 псковських десантників, забули? Саме після цього Путін почав засекречувати втрати. Ховають комбатантів мовчки, потай, як собак. Коло Мар’їнки, яку вони так і не спромоглися взяти, більше тисячі горе-вояк наша реактивна артилерія перетворила на фарш. Після того вже не наступали.

Нині в нас інша армія, ми навчилися краще воювати. Особливо розвідка, спецпідрозділи. Навіть звичайні великокаліберні кулемети та безвідкатні гармати СПГ, якщо до них поставитися з розумом, маючи безпілотники і потужні телекамери, — грізна зброя. А маємо ж і нові БТРи, які й танк підбити можуть, і протитанкові «Стугни» з «Джавелінами», і «Вільхи»... А ще є новітні снайперські комплекси. І армія резервістів.

— Хочете нас завоювати? То йдіть, — каже Микола «Штука», як колись говорили ворогові справжні воїни.