• Про це говорять

Судять батьків. Бо не купили смартфона

Олена Бегма.

Уже другий рік поспіль українські школярі навчаються дистанційно — з екрана домашнього комп’ютера чи смартфона. Проте, на жаль, не всі мають таку змогу. Здавалось би, створювати гарантовані Конституцією умови для доступу дітей до навчання має держава. Втім, поки що судять батьків — що не зробили цього.

ЗОКРЕМА, минулого місяця судили безробітну матір із Тернопільщини. В ухвалі Шумського районного суду сказано, що вона «не забезпечила належних умов навчання своєму неповнолітньому сину 2006 року народження». Жінка визнала провину, але пояснила, що син не міг дистанційно навчатися через відсутність удома Інтернету. Враховуючи «малозначність порушення», суд вирішив не штрафувати жінку і обмежитись усним зауваженням.

Перед цим у лютому подібну справу розглядав Кельменецький райсуд Чернівецької області. Тоді матір хотіли притягнути до адміністративної відповідальності за те, що «не забезпечила належних умов для навчання малолітнім дітям, не проконтролювала онлайн-навчання». Жінка пояснила, що у неї вийшов із ладу смартфон, а це єдиний пристрій на всю сім’ю. Зараз його відремонтували. Суд врахував ці обставини і закрив справу.

У Новгород-Сіверському райсуді Чернігівської області мати, яку також звинувачували у неналежній увазі до дистанційного навчання сина, виправдовувалася, що під час карантину він перебував у бабусі у віддаленому селі, де відсутній Інтернет. Усі домашні завдання дитина робила і, хай із запізненням, через посередників, але все ж відсилала вчителям телефоном. Суд також обмеживсь усним зауваженням…

В усіх згаданих випадках, можна сказати, здоровий суддівський глузд переміг. Адже найлегше оштрафувати батьків, формально дотримуючись законодавства, в якому записано, що батьки відповідають за освіту дітей і нарівні зі школою мають докладати зусиль, аби дитина мала доступ до освіти. Водночас, згідно з інструкціями МОН, якщо дитина «без поважної причини» не вчилася (байдуже: дистанційно чи очно) понад десять днів, то адміністрація школи повинна поінформувати про це місцеві служби у справах дітей. А ті мають право подати на батьків до суду за погане виконання ними своїх обов’язків.

Проте всі ж розуміють, що корінь проблеми не в недбальстві батьків. Карантинні будні у регіонах, переплетені з локдаунами, істотно збільшили соціальну нерівність в Україні. Зокрема і між батьками школярів. Для когось не проблема забезпечити свою дитину засобами зв’язку для дистанційного навчання. А декому з батьків, аби в авральному порядку купити додатковий комп’ютер чи смартфон, довелося витратити заощадження «на чорний день», ще хтось позичив гроші у знайомих або був вимушений узяти кредит у банку, який тепер висить на сім’ї «довгограючим» фінансовим зашморгом.

Але й таку можливість мали не всі. Мова насамперед про багатодітні й малозабезпечені родини. Хоч вони й одержують соціальну допомогу від держави, однак її не вистачає на елементарні базові речі, не кажучи вже про сучасну техніку. Медійні потреби в багатьох українських сім’ях забезпечує єдиний на всіх старенький смартфон, за яким навчатися дочкам і синам доводиться по черзі. Про яку повноцінну освіту може йтися?

У Міністерстві освіти і науки про цю проблему, безсумнівно, знають. Там визнають, що за останній рік навіть не всі школи вдалося обладнати технічними засобами та Інтернетом, аби можна було проводити онлайн-навчання. Як повідомив в інтерв’ю DW начальник головного управління загальної середньої та дошкільної освіти МОН України Юрій Кононенко, з 14 800 шкіл, які працюють у країні, 43 все ще залишаються не під’єднаними до Мережі. При цьому в 2,5 тисячі закладів Інтернет є, але дуже повільний, через що неможливо повноцінно проводити уроки дистанційно. «На жаль, державних програм забезпечення малозабезпечених сімей комп’ютерною технікою, як у високорозвинених країнах, в Україні нема. Бюджет не дозволяє. Малозабезпечені отримують соціальну допомогу, яку можуть на це використовувати», — вважає представник МОН.

То де ж, питається, така державна програма вже на другому році карантинних реалій? Чого без неї варті розмірковування можновладців про успіхи в дистанційному навчанні? Зокрема, очільник Міністерства освіти та науки Сергій Шкарлет 26 березня на брифінгу з нагоди 100 днів роботи на цій посаді похвалився, що відомству вдався якісний перехід на дистанційне та змішане навчання. Водночас соціологічне опитування стосовно освіти у пандемію, нещодавно проведене соціологічною службою Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», засвідчило, що 20-30% жителів невеликих міст (до 100 тисяч мешканців) украй бракує технічних засобів для дистанційного навчання. Про поганий Інтернет повідомили 21% опитаних, а про відсутність гаджетів для онлайн-навчання — 19%.

Тим часом наслідки соціальної нерівності через брак можливостей учитися дистанційно в Україні дуже скоро продемонструють випускники загальноосвітніх шкіл під час складання ЗНО. Чим ці результати «відрекошетять» через кілька років, страшно й уявити.