Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Бувальщинка

Розуму не проп’єш

Вадим ВІТКОВСЬКИЙ.

м. Вінниця.

Якщо він, розум, у тебе насправді є, то його воістину ніколи не проп’єш. Бо п’яний назавтра проспиться і буде тверезим, а якщо дурень — то це назавжди!

Так і в нашому випадку. Був у мене начальник — підполковник з партійною біографією, якого випадково занесли якісь вітри на службу в органи КДБ. Відомий він був тим, що кожного ранку дорогою на роботу заходив до перукарні. Довірена майстриня робила йому модну зачіску — щоби жодна волосина на голові не стирчала! І ще — мав він особливий нюх, або, як сам це називав, «обояніє», любив винюхувати серед підлеглих тих, від кого несло не одеколоном «Шипр», а перегаром... Правди нікуди діти — таке траплялося, бо свят тоді також не бракувало, та й здоров’я — не те що в нас тепер! — посидіти-погомоніти зайвий раз із друзями-колегами дозволяло.

...Одного разу зустрів він на посту №1, при головному вході до управління, молодого офіцера, бо в того, як здалося підполковнику, був якийсь нездоровий блиск в очах.

— Ви п’яни?

Той мовчки похнюпив голову. Ну не пощастило цьому чоловікові прошмигнути повз чергового прапорщика до кабінету, не його це був день після вчорашнього святкування власного дня народження.

— Как ви смєєтє... в таком відє... — розпалювався все більше начальник.

А потім враз вибіг на вулицю, бо саме поспішав кудись у справах, надавши можливість офіцеру-невдасі перевести подих...

Під співчуття колег — з ким, мовляв, не траплялося подібне в молодості — офіцер дістався до свого кабінету і лише там прийшов до тями остаточно.

Вранці підполковника з «обоянієм» викликав генерал.

— Ви вчєра с офіцером Н. разговарівалі?

— Так точно... Он бил п’ян...

— Ви єво в санчасть направлялі для провєркі?

— Нікак нет... — отерп підполковник, відчуваючи нижньою частиною тіла нещастя.

— Тогда чітайте! — подав кілька аркушів паперу.

То був рапорт, в якому молодий лейтенант скаржився, що вчора привселюдно підполковник образив його, назвавши п’яницею при свідках, хоча він навіть і не нюхав спиртного, і вимагав, аби той так само привселюдно вибачився перед ним.

— Но он бил дєйствітєльно п’ян, товаріщ гєнєрал... — мало не плакав підполковник.

— Вчєра, может, і бил... Может... А севодня он трєзвий... Так что ідіте, ізвіняйтесь...

І підполковник вибачився. Щоправда, мало не зомлів...

А молодий лейтенант, до речі, талановитий хлопець, досяг неабияких службових висот у СБУ! Бо й справді має розум чоловік!