• Геополітика

Глухі кути ізраїльсько-палестинського конфлікту

Олег ГРИГОРЕНКО.

Ізраїльська бомба Mk-84 2000 фунтів (це 907,2 кілограма), яка не вибухнула, скинута з повітря минулого понеділка в центрі міста Газа.      Фото Самар Абу Елуф для The New York Times.

10 травня між Ізраїлем та Палестиною вкотре спалахнув збройний конфлікт. Серед його причин експерти з питань Близького Сходу називають не лише давні нерозв’язані вузли проблем у відносинах двох народів, а й імовірну політичну «багатоходівочку» прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху, який прагне будь-що утримати під собою прем’єрське крісло, що захиталося.

_{Більш як столітня історія}

У СКЛАДНИХ взаєминах палестинців та ізраїльтян — вікове коріння. Після Першої світової війни, коли було розгромлено правительку цієї частини Близького Сходу — Османську імперію, Велика Британія взяла під контроль територію, відому як Палестина. На тих землях більшість становили араби, євреї були в меншості.

Саме тоді міжнародна спільнота дала Сполученому Королівству завдання створити в Палестині «національний дім» для євреїв. По світу для них кинули клич, щоб поверталися на свою «історичну батьківщину». Для репатріантів «за національною ознакою» було ухвалено ряд щедрих благодійних програм, завдяки чому в період із 1920-х по 1940-ві роки стрімко зросла кількість прибулих звідусіль у Палестину євреїв. Їхнім сім’ям виділяли землю, надавали вже готове житло, задля чого нерідко примусово виселяли з власних будинків арабські родини, які волею долі опинилися на території «національного дому» євреїв.

Зрештою, 1947 року ООН проголосувала за розділення Палестини, яка не мала міжнародного юридичного статусу, на окремі єврейську та арабську держави, а Єрусалим було визнано «міжнародним містом». 14 травня 1948 року єврейські лідери оголосили про створення на палестинській території держави Ізраїль. Це спричинило хвилю гніву в арабському світі. Буквально на другий день після проголошення утворення Ізраїлю почалася війна. До країни вторглися війська із сусідніх арабських держав.

Наступного року бойові дії закінчилися припиненням вогню, Ізраїль на той час контролював більшу частину території. Йорданія окупувала землі, які стали називати Західним берегом, а Єгипет — Газу. Єрусалим був поділений між ізраїльськими силами на заході та Йорданією на сході. Проте оскільки мирної угоди протиборчі сторони так і не уклали, в наступні десятиліття бої тривали.

Так, під час війни в 1967 році Ізраїль окупував Східний Єрусалим та Західний берег, більшу частину сирійських Голанських висот, а також Сектор Гази та єгипетський півострів Синай. Унаслідок тих воєн більшість палестинських біженців та їхніх нащадків тепер проживає в секторі Гази та на Західному березі, а також у сусідніх Йорданії, Сирії та Лівані. Ані їм, ані їхнім нащадкам Ізраїль не дозволив повернутися до своїх домівок. Ізраїль заявляє, буцімто це створить перенаселення країни й загрожуватиме її існуванню як єврейської держави. Тоді як за останні пів віку в цих районах сам Ізраїль побудував поселення, де тепер проживає вже майже мільйон євреїв. Він і надалі окуповує Західний берег.

Більше того, територіальні апетити Ізраїлю тільки зростають. Зокрема, Тель-Авів претендує на весь Єрусалим як на свою столицю (те, що Східний Єрусалим є землею Палестинської держави, треба розуміти, до уваги взагалі не береться). Зокрема, ще у липні 1980 року ізраїльтяни проголосили його своєю неподільною столицею на підставі ухваленого кнесетом «Основного закону» про Єрусалим. Того ж року прийнятий закон був відхилений Радою безпеки і Генасамблеєю ООН. На сьогодні США — одна з небагатьох держав, які визнали претензії Ізраїлю на все місто. Останній мирний план, підготовлений Сполученими Штатами за президентства Дональда Трампа і названий прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньяху «угодою століття», палестинці категорично не сприйняли.

_{Третя інтифада}

СЛОВОМ, Ізраїль та Палестина не можуть дійти згоди з багатьох територіальних питань. Нинішня ж конфліктна ситуація загострилась у середині квітня на тлі примусового виселення 30 арабських сімей із кварталу Шейх-Джахар у Східному Єрусалимі. Цю ганебну справу з мовчазної згоди влади під дуже суперечливим приводом затіяла у суді ультраправа ізраїльська націоналістична організація «Нахалат Шимон» (та сама, яка наприкінці квітня пройшлась Єрусалимом маршем, скандуючи: «Смерть арабам!»). І арабським сім’ям ухвалою ізраїльського суду було наказано «вимітатися» зі своїх домівок, де вони жили впродовж багатьох десятиліть. І хоч у міністерстві закордонних справ Ізраїлю після міжнародного розголосу це провадження потім зневажливо назвали «звичайною суперечкою про нерухомість», насправді воно не є таким. Бо на землі, за яку точиться боротьба, планується будівництво комплексу з 540 квартир, який відріже Східний Єрусалим від палестинського Віфлеєму. Що загрожує ідеї палестинської столиці.

Напруженість у Єрусалимі наростала. І якраз 10 травня, коли на Храмовій горі ізраїльтяни відзначали день Єрусалима — день встановлення контролю над містом — відбулися найзапекліші за останні роки зіткнення між палестинцями та ізраїльською поліцією. Силовики увірвались у мусульманську мечеть Аль-Акса, де почали розганяти вірян гумовими кулями і сльозогінним газом. Це відео розлетілося соцмережами, викликавши величезну хвилю обурення в мусульманському світі. Бо це вперше ізраїльські стражі нібито порядку так брутально «позбиткувалися» з їхньої святині. Що відтак стосується не тільки палестинців, а й у цілому всіх арабів і мусульман. Навіть Бахрейн і ОАЕ, які нещодавно «помирилися» з Ізраїлем, розкритикували дії ізраїльських силовиків.

Після загострення на Храмовій горі угруповання ХАМАС (арабське скорочення від Руху ісламського опору, що виник у 1987 році), яке контролює сектор Гази, висунуло ультиматум Ізраїлю з вимогою звільнити гору від правоохоронців. Він був оголошений до шостої вечора 10 травня. А коли Тель-Авів його проігнорував, із Сектору Гази полетіли ракети в бік Єрусалима та ряду міст на півдні. Більшість їх були перехоплені ізраїльською системою ПРО «Залізний купол». Щоразу Тель-Авів завдає у сотні разів більш нищівного і руйнівного удару по палестинських територіях, тому втрати мирного населення Палестини у порівнянні з Ізраїлем страшенні, а руйнування набагато масштабніші.

А що ж, питається, світ? Багатьма країнами котяться антиізраїльські протести. В ООН тим часом закликають Ізраїль і Палестину «поважати гуманітарне право». Такі ж заклики лунають і з ЄС та США. Але далі «глибокої стурбованості» міжнародної спільноти справа не зрушила. Адже для мирного залагодження конфлікту саме палестинцям потрібні міжнародні гарантії безпеки перед войовничим сусідом, загарбником їхніх земель.

_{Покласти край «епосі Бібі»}

ВТІМ, у нинішнього збройного протистояння є й інше, не менш вагоме політичне закулісся. І пов’язане воно, на думку багатьох авторитетних світових знавців Близького Сходу, з владними амбіціями не кого іншого, а прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху — того самого політика, представника правлячої партії «Лікуд», який зараз чи не найголосніше за всіх погрожує «залізним кулаком» палестинцям і виправдовує загарбання їхніх земель. Причина до болю банальна: він робить це, щоб і надалі залишатись при владі. А значить, не загриміти на роки за грати…

Річ у тому, що після майже трьох десятиліть перебування біля керма країни цього політика його правляча партія «Лікуд» стрімко втрачає довіру виборців. Через що за майже два останніх роки Нетаньяху вже чотири рази поспіль не вдалося створити урядової коаліції на чолі з самим собою. Останні вибори відбулись 23 березня. І знову партія Нетаньяху програла суперникам. Відтак 5 травня президент Реувен Рівлін передав мандат на формування коаліції лідерові опозиційної партії «Єш Атід» Яїру Лапіду, що треба встигнути зробити за 28 днів. І головний політичний супротивник Нетаньяху вже почав домовлятися про політичний союз із поміркованими арабськими партіями.

Якби це сталося, Нетаньяху відразу б утратив посаду глави уряду, і проти нього розпочався б кримінальний процес за давніми звинуваченнями у корупції та численних зловживаннях владою. А позаяк у в’язницю корумпований політик не хоче, то й робить усе можливе і неможливе, аби не допустити створення коаліції на чолі з Лапідом. Експерти вважають, що саме з цією метою, власне, і був спровокований нинішній спалах палестинсько-ізраїльського протистояння. А щоб утримати владу, Бібі (так його прозвали в Ізраїлі) потрібна його перевірена в таких ситуаціях паличка-виручалочка — «маленька переможна війна» в очах свого народу. І дарма, що для цього доведеться пролити ріки крові палестинців. Головне, що мети буде досягнуто. Бо тепер, після погромів і сутичок між арабами та ізраїльтянами, в країні про жодну коаліцію з арабськими партіями не може йтися. Відтак у Лапіда вибито з рук можливість сформувати стабільний коаліційний уряд. Це вже неможливо. Тому, найімовірніше, найближчим часом в Ізраїлі відбудуться… дочасні (так, уже п’яті поспіль за два останні роки) вибори у кнесет, а Нетаньху збереже свій пост.

Серед тих, хто висловив таку думку, — турецький аналітик професор Бруклінського коледжу Луї Фішман. За його словами, головний політичний трюк Нетаньяху останніх років полягає в тому, що йому вдалося переконати ізраїльських євреїв — ніяких палестинців як етносу в країні не існує. Про палестинців в «епоху Бібі» просто забули. І на останніх виборах про них забули. Палестинські питання там просто не порушувалися. Щоправда, цей ретельно вибудуваний картковий політичний будиночок Нетаньяху під символічним гаслом «Ізраїль тільки для євреїв» усе ж руйнується. Бо всі побачили, що він займався ілюзіонізмом, а не налагодженням миру з Палестиною та ізраїльськими арабами.

Поділяє думку турецького експерта і Мітчел Барак — політичний аналітик з Єрусалима. В нещодавньому інтерв’ю кореспондентові газети «Нью-Йорк Таймс» він заявив, що Нетаньяху зараз перебуває саме в тій позиції, в якій він прагне бути: посеред кризи. Вона може допомогти йому зберегти прем’єрську посаду після виконання ним ролі «рятівника єврейської нації».

_{Замість післямови}

ПРОТИСТОЯННЯ на Близькому Сході триває, і виходи з політичних глухих кутів палестинсько-ізраїльського конфлікту можуть бути різні. Тим часом палестинці, яким утрачати вже нема чого, сповнюються дедалі більшої рішучості. Їхня велика мета — захистити свої одвічні землі, примусити Ізраїль відмовитися від планів виселення арабів зі Східного Єрусалима.

Тим паче, що в Тель-Авіва вже нема такої потужної підтримки з боку США, яка була ще донедавна. У Сполучених Штатах при владі демократи, у лавах яких дедалі більше прихильників Палестини та жорсткого тиску на Ізраїль. І якщо тенденція триватиме, то демпартії доведеться відмовитись од підтримки Ізраїлю у близькосхідному конфлікті. Про нові політичні вітри з Білого дому свідчить бодай той факт, що хоч Джо Байден формально і підтримав Ізраїль, проте вибрав дуже обережне формулювання.

Хай там як, а хочеться сподіватися, що цей воєнний конфлікт якнайшвидше закінчиться миром. А ті, хто прагне, щоб він і надалі тривав, урешті-решт дістали своє за всією суворістю закону. Бо війна це завжди зло. На жаль, політики не гребують спричиняти це зло задля досягнення своїх амбітних інтересів.

За 73 роки незалежності до Iзраїлю прибуло 3,3 мільйона етнічних репатріантів. Сьогодні населення держави, включно з поселенцями на Голанських висотах і у Східному Єрусалимі, що були окуповані Iзраїлем 1967 року, становить 9,3 мільйона осіб. Серед них 73,9% — євреї, 25,1% — араби (вважаймо, кожний четвертий мешканець країни).