Наша пошта

Узаконений вандалізм

Михайло КАМІНСЬКИЙ.

с. Удич Гайсинського району

Вінницької області.

ЩЕ на початку 2000-го наш Удицький цукровий завод почало лихоманити через перебої в постачанні палива для ТЕЦ — мазуту, а також запасних частин, цукрової сировини. Затим доведене до банкрутства промислове виробництво зупинилось. І відразу ж, мов ті чорні круки, звідусіль налетіли на його зранене тіло рейдери. Трудовий колектив понад 20 років відбивав набіги непрошених гостей, вдень і вночі охороняючи свій завод, який з діда-прадіда був робочим місцем і годувальником удичан та сезонних працівників із навколишніх сіл, а ще кожного року виділяв солідну суму коштів на розвиток села і у скарбницю Теплицького району. Люди надіялися, що підприємство можна буде перепрофілювати на інший вид виробництва, але цього не сталося. В Удич явився незваний новий «господар», який почав демонтувати заводське устаткування попри рішучий спротив працівників.

Як спеціаліст-цукровик, який у 1961 році брав участь у генеральній реконструкції заводу, в результаті чого його продуктивність зросла в чотири рази, я не міг стерпіти безчинств скоробагатька і терміново звернувся до тодішньої влади з проханням узяти завод під державну охорону. Спершу мені відповіли, що завод буде поставлено на консервацію, затим — що його перепрофілюють на виробництво біоетанолу і, зрештою, поставили крапку в нашій переписці: «Уряд у приватну власність не втручається».

За короткий термін 2017-го було повністю вирізано все заводське оснащення, а промислові корпуси і ТЕЦ зруйновано до нуля. Навіть німецькі окупанти не зруйнували нашого заводу, хоч хазяйнували тут майже три роки. Та на цьому злочинна діяльність вандалів не завершилась. Вони стали витягувати з траншей на території селища мережу труб промислового водогону.

Пригадалось, як колись на нічній зміні зламався елеватор. Відремонтували його за дві години. І за цей простій змінний інженер дістав сувору догану. А тут знищено ціле промислове підприємство, залізницю завдовжки 22 кілометри разом із рухомим складом, себто вчинено жахливий державний злочин, проте винних так і не покарано.

...У світлі часи довгоочікуваної незалежності України наш завод — маяк цукроваріння — став зайвим для держави, по-хижацьки повністю розтягнутий на очах тих, хто його плекав та оберігав.