• Від Афін-1896 до Токіо-2021

Талісмани теж плачуть

 Микола МОТОРНИЙ.

Московська Олімпіада-1980 мала велике пропагандистське значення для керівництва СРСР. Адже 1980 року спливав термін, який рішеннями XXII з’їзду КПРС (жовтень-1961) був закладений на будівництво матеріально-технічної бази комунізму. Тож Олімпійські ігри мали стати демонстрацією «вітрини розвиненого соціалізму».

МОСКВУ, а також такі великі міста-мільйонники, як Ленінград, Київ, Мінськ, де відбувались групові турніри Олімпіади і очікувалася велика кількість іноземних туристів, очистили від небажаних елементів: політичних дисидентів, кримінальників, алкозалежних. Для останніх у Києві навіть обладнали трудовий профілакторій у селищі Глеваха. Під’їзди та шосейні шляхи до Москви були оточені кордонами, потрапити до столиці пересічним радянським громадянам під час Олімпіади без спеціальної перепустки не дозволялося. У країні повіяло капіталізмом — у магазинах з’явилися кока-кола, фанта, нарізки ковбаси салямі, горілка «Фінляндія», сигарети «Мальборо» по півтора карбованця…

Олімпійські ігри в Москві на знак протесту проти військової інтервенції СРСР в Афганістан бойкотували 65 країн. Деякі спортсмени приїхали на Ігри в індивідуальному порядку з дозволу своїх олімпійських комітетів. На церемонії відкриття і закриття Олімпіади 14 команд ішли не під національними прапорами, а під стягом Міжнародного олімпійського комітету. При врученні медалей атлетам із цих країн звучав гімн МОК.

 За місяць до Ігор-1980 стартувала 5000-кілометрова естафета олімпійського вогню. Спортсмени передавали одне одному смолоскип через кожну 1000 метрів. Уніс смолоскип на московський стадіон триразовий олімпійський чемпіон Віктор Санєєв. Він передав його баскетболісту Сергію Бєлову, і той запалив головний вогонь Олімпіади.

Талісманом Ігор став дуже симпатичний ведмедик Мішка, який досі вважається одним із найкращих олімпійських символів. 1977 року в СРСР відбувся конкурс на талісман майбутніх Ігор, в якому взяли участь майже 40 тисяч художників. У серпні до Москви приїхав президент МОК лорд Кілланін. Коли його повели на виставку, де було представлено аж 60 ведмедів-фіналістів, він, побачивши малюнок художника Віктора Чижикова, вигукнув: «Так ось же він!».

На московській Олімпіаді змагалося понад шість тисяч спортсменів із 81 країни. Було встановлено 36 світових і 39 європейських рекордів. Окрім того, 74 рази оновлені олімпійські рекорди. Радянська команда здобула переконливу перемогу в неофіційному командному заліку (80 золотих, 69 срібних і 46 бронзових нагород). У скарбничку збірної 3 золоті, 4 срібні і 1 бронзову медалі приніс гімнаст Олександр Дитятин. Як і на попередніх Іграх, не було рівних метальнику молота українцю Юрію Сєдих (на фото). Уперше за історію радянського спорту триразовим чемпіоном із плавання став Володимир Сальников. Повторив золотий дубль Монреаля фехтувальник Віктор Кровопусков. Завдяки Олександрові Старостіну, переможцю в сучасному п’ятиборстві, збірна СРСР виграла і командну першість.

Успішно виступили українські спортсмени. Зокрема, олімпійськими чемпіонами стали: Олексій Баркалов (водне поло), Анатолій Бєлоглазов, Сергій Бєлоглазов (вільна боротьба), Віктор Бураков, Ніна Зюськова, Надія Олізаренко (легка атлетика, біг на різні дистанції), Володимир Кисельов (легка атлетика, штовхання ядра), Стелла Захарова (спортивна гімнастика), Олександр Колчинський (греко-римська боротьба, вага понад 100 кг), Сергій Красюк (плавання, естафета 4 на 200 м вільним стилем), Валентин Манкін (вітрильний спорт), Валерій Мовчан (велоспорт), Віктор Погановський (кінний спорт), Сергій Пострєхін (веслування на каное-двійці), Юрій Присєкін (плавання, естафета 4х200 м вільним стилем), Володимир Смирнов (фехтування, рапіра), Сергій Фесенко (плавання)…

 Олімпійськими чемпіонками також стали гандболістки київського «Спартака»: Ольга Зубарєва, Лариса Карлова, Тетяна Кочергіна, Наталія Лук’яненко, Валентина Лутаєва, Ірина Пальчикова, Любов Одинокова, Людмила Порадник, Наталія Тимошкіна, Зінаїда Турчина. Головним тренером радянської команди був Ігор Турчин.

 Одним із найзворушливіших моментів церемонії закриття Олімпіади-1980 стала сльоза олімпійського ведмедика, зображення якого складалося із різнокольорових щитів, які тримали статисти. Ідея, щоб ведмедик заплакав, з’явилася випадково. На репетиції один зі статистів помилково підняв свій щит не тим боком. Коли керівник сказав його перевернути, то вказівку виконали усі, хто тримав щити в одному із ним ряду. Вийшла хвиля, схожа на сльозу. Вона настільки сподобалась, що її залишили. А наприкінці церемонії восьмиметровий талісман піднявся в небо під пісню «До побачення, Москва!». Мішка летів на 24 різнокольорових повітряних кулях і, помахавши глядачам лапою, зник у небі. Це видовище нікого не залишило байдужим. Багато учасників і глядачів плакали.

Мало хто знає про подальшу долю ведмедика. Після того як він приземлився на московських Воробйових горах, його відвезли на склад. Талісман хотіла викупити одна західнонімецька фірма за 100 тисяч марок. Їй відмовили, Мішку виставили в Москві на ВДНГ, а через кілька місяців… знесли в підвал і забули. Коли через декілька років згадали про ведмедика, то виявилося, що його з’їли щурі…

Третього серпня 1980 року ХХІІ літні Олімпійські ігри — перші, які відбулись на терені Східної Європи і в соціалістичній країні, — офіційно завершилися. Атмосфера Олімпіади насправді була щира, позитивна, не затьмарена сторонніми неспортивними подіями. Масовий наплив іноземних туристів і спортсменів викликав у радянських громадян (як учасників подій, так і телеглядачів) відчуття причетності до історичного явища, до світу, де не існує залізних завіс, а всі дружно борються за мир. Зі спортсменами і гостями Ігор-1980 не сталося жодного інциденту. Сльози, які лилися у багатьох глядачів на церемонії закриття Олімпіади 3 серпня 1980-го, були і радісні, і сумні. Людей переповнювали емоції від гарного яскравого свята, яке скінчилося.