• Гаряча тема

Чи вціліють криниці для спраглих?

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Травень цього року на Дніпропетровщині був дощовим. Але якщо раніше казали, що двох-трьох хороших опадів у цей період достатньо, аби хлібороби були спокійними за майбутній урожай, то нині це зовсім не так. Бо протягом попередніх дев’яти місяців запаси вологи у підземних водоносних шарах зменшилися до критичних меж — на понад половину від тутешніх кліматичних норм. Усе, що випало, всоталося миттєво, «надлишку» ні краплі…

ТИМ ЧАСОМ друга половина літа, прогнозують синоптики, видасться посушливою. Тож, як стверджує кандидат біологічних наук доцент Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара Вадим Манюк, не тільки аграрії, а й усе населення може залишитись без достатніх запасів води і для технічних потреб, і питної.

Чи справді становище настільки критичне? Зателефонував давнім знайомим відразу в кілька сіл області — у Маломихайлівку Покровського району, в Софіївський та П’ятихатський райони, у Соколове Присамарського. Всі вони розташовані в донедавна не бідних на воду заліснених степах. Всюди мені розповіли, що в колодязях «якщо не зовсім зникла вода, то навіч пропадає». «Два-три відра витягнеш, — розказав Сергій Плєхов з Маломихайлівки, — а третє з’являється вже з мулом». Плюс до цього, скаржаться селяни, немов зупиняють свої течії, уповільнюють біг річки, заростають водною рослинністю. А це, прокоментував заввідділу екологічного нормування Інституту проблем природокористування Василь Андреєв, означає, що влітку ці водойми можуть просто пересохнути.

Підтверджує те, що ситуація з водою є критичною, факт: нинішнього року з ранньої весни навіть на таких чималих річках області, як Оріль та Самара, а також біля Монастирського і Зеленого островів Дніпра дружно заходилися будувати свої греблі-загати бобри. В дикій природі все відбувається закономірно. Бобри нутром відчувають, що із запасами води буде біда, тому вимощують греблі, аби не залишитися з виводками бобренят зненацька на мілині.

Вочевидь, наслідуючи бобрів, дехто пропонує перетворити на суцільний каскад перекатів чи не найчистішу поки що річку країни Оріль. Мовляв, таким чином вдасться врятувати її від неминучого рано чи пізно зникнення. Особливо на цьому наполягає заступник начальника регіонального управління водних ресурсів області Ігор Потапенко. Однак більшість офіційних і громадських екологічних служб та товариств, науковців, гідрологів, а надто приорільські об’єднані територіальні громади, категорично проти цієї ідеї. Бо без повеней рукотворні зміни природи загрожують перетворити річку на каскад великих, даруйте, смердючих калюж. Насправді ж ні для кого не секрет, що головна мета «бобрової» ідеї — вийняти з Орелі й реалізувати дефіцитний річковий пісок. Ось так, на жаль, нині багато хто поспішає зробити те, що йому ближче й вигідніше, а опісля хоч потоп, чи то пак, навпаки, посуха й безводдя.

Тим часом науковці Інституту екології і природокористування, а також кількох місцевих університетів наголошують, що починати захист малих і великих річок, ставків та озер, інших водних об’єктів потрібно з припинення засмічення їх та розчищення від побутових, господарських і будівельних відходів. Останні, потрапляючи у русла річок, в заводі ставків і озер, перекривають «перекатами» балки, рівчаки і схили. Разом із Вадимом Манюком я побував на чотирьох річках регіону, які ще недавно за свою мальовничість вважалися місцевими родзинками. Це Кільчень, Татарка, Мокра Сура і Берестова. Як вони зміліли! Причинами цього є те, пояснив мій супутник, що, по-перше, річки відгороджені від надходжень води з прилеглих територій купами нечистот і всіляких твердих відходів, а по-друге, вочевидь, припиняється поповнення поверхневих течій з підземних джерел, бо «настав той момент, коли у близьких до поверхонь надрах зникають водоносні горизонти». Так що потреба чистити малі й середні річки до джерел і навіть глибше є найнагальнішою і найактуальнішою, якщо хочемо зберегти повні питної води криниці. Водночас науковець закликає українців «із розумом витрачати кожний літр води». Не марнувати її і не лити там і тут скільки завгодно. Також бережливо, припасливо слід використовувати водоймища, не засмічувати і не заболочувати ці природні дари.

Між іншим, запаси питної води у степових зонах України споконвіків формували насамперед зимові опади. Але минула астрономічно-кліматична зима в межах області тривала тільки шість днів. Наче була, а наче її і не було. Якщо так вестиметься й надалі, то як же накопичувати воду, придатну для споживання? Чи не єдине, що залишається і по силах, — це створювати якомога густішу мережу штучних котлованів-резервуарів і басейнів, у які б збігала і затримувалася прісна дощова вода. Головна мета подібних споруд — поповнювати ґрунтові води. Вчені-екологи на Дніпропетровщині вже сьогодні мають програму з будівництва котлованів-резервуарів для накопичення літньої вологи.

Проте регіональне управління водних ресурсів області категорично відкидає, заперечує пропозиції вчених, називаючи їх абсурдними. Його керівництво немов перемкнула ідея перегородити Оріль перекатами. «Ми виймаємо пісок із дна, далі беремо ґрунт, ставимо його у переливні невеличкі дамби, і вода залишатиметься в заглибленнях», — змальовує перспективу згаданий вище заступник начальника цього управління Ігор Потапенко. Треба, мовляв, лише не побоятися здійснити цей «грандіозний» намір, а потім подібним чином порятувати інші тутешні малі та середні річки. Так що дорогу проєкту «Відновлення гідрологічного режиму та санітарного стану русла річки Оріль», і баста!

Науковці та екологічні активісти б’ють на сполох, попереджають, що це небезпечна «гра», яка не варта буде «вичинки» (окрім, звичайно, видобутку «золотого» піску з річки). Першим повстав Інститут проблем природокористування та екології — як проти планів, що «не відповідають сучасним науковим і законодавчим вимогам». Свій висновок оприлюднив і професор кафедри гідротехнічних споруд Національного університету водного господарства України Дмитро Стефанишин. У ньому зазначено, що «після локального видобування третини мільйона кубів піску з дна Орелі її водність не збільшиться». Зрештою і попереднє Міністерство екології і захисту довкілля відхилило проєкт дніпропетровських водників як такий, що навмисне «підтасував» оцінки впливу «планової діяльності на гідрологічний стан річки Оріль».

Здавалося б, усе ясно і не варто більше «гнати хвилю». Так ні, дніпропетровські очільники управління водних ресурсів ще раз намагаються зайти в одну і ту ж Оріль: якщо у двері не впустили, то лізуть у вікно. Колишнього ж Міністерства екології вже нема. За влади «слуг народу» з’явилось Міністерство енергетики, довіском якому перепала й екологія. Туди й завітали гості з Дніпра з тим же… проєктом «Відновлення гідрологічного режиму річки Оріль». І уявіть собі, цього разу дістали добро на його втілення. Як таке могло статися, ніхто не втямить. Подейкують, може, пообіцяли з кимсь із чиновників щедро поділитися в майбутньому коштами від реалізації вийнятого з річки піску…

Чи переймається бодай хтось із можновладців долею спраглої через брак живильної вологи країни? Таке враження, що ніхто з них не збирається тут жити, а тим паче залишати жити нащадків.