• З літопису наших днів

Минуле і сучасність «Биринської республіки»

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото автора
та Сергія Кордика.

Цьогорічна повноводна весна у Бириному, що у Новгород-Сіверському районі, нагадала 1918 рік. Тоді через розливи Десни та її притоки Віті ці місця виявилися не доступними для радянської влади, і тут зародилося власне самоуправління, яке не визнавало «червоних». Жителі іменували свою територію «Биринська республіка». Як живуть нині нащадки «республіканців» по той бік «материка»?

_{«Велике будівництво» дерев’яного моста}

ТАКИХ розливів тут давно не бачили. Кілька сіл ризикували бути відрізаними від «великої землі». До середини травня вода в Десні та її притоках активно прибувала, тож міська влада разом із рятувальниками організувала переправу. Йдеться не про човни, а про чергові автомобілі, які у разі потреби готові були доставляти продовольство та людей з одного боку на інший.

Рік тому в рамках програми «Велике будівництво» чернігівський підрядник спорудив тут дерев’яний понтонний міст. Місцеві чиновники кажуть, що його і досі офіційно не ввели в експлуатацію. Багато людей нарікають на якість виконаних робіт. Власне, в цьому ми частково переконалися й самі, адже не кожний легковик заїде на крутий підйом і здолає тридцятисантиметрову діру...

Втім, і такій споруді тут раді, адже до того існувала лише понтонна переправа. Коли наставала повінь, її прибирали, щоб течія, бува, не знесла. Отож фактично по середину червня Бирине та Прокопівка, розташовані всього за 10 кілометрів од Новгорода-Сіверського, залишалися відрізаними. Добратися до «Биринської республіки» можна було в об’їзд через Шостку.

_{«Все рознесли на друзки...»}

ПРОЇХАВШИ по двох мостах — один через Десну, другий через Віть — опиняємося на території «республіки». Дорогу до Бириного правдивіше назвати напрямком, який колись був асфальтований. Зрештою на в’їзді в село зустрічаємо місцевого мешканця, який прямує велосипедом до Новгорода-Сіверського по пенсію.

Тутешні люди обділені увагою преси, тому радо йдуть на контакт. «Це ще не розлив. Траплялося, від гори до гори мотор возив. Поміж мостами по трасі не пройдеш», — розказує чоловік, котрого звати В’ячеслав Воронько. «Як їздите в місто?» — запитуємо. «Велосипедом. Іноді таксі викликаю. У нас була «швидка», УАЗик, так наша староста його нікому не віддала, а запустила возити людей у місто. А в ті роки не було ніяких автобусів, усе своїм ходом», — пояснює В’ячеслав Андрійович. Чоловік не приховує захоплення мальовничістю власного села, однак нарікає на його гірку долю: «Колгосп у нас раніше був. Уже нічого нема. Все рознесли на друзки, пропили… Оце такі в нас хороші інвестори-землероби з Харкова приїхали! Ферми розбирають, худоби катма, фури трасу порозбивали».

На поганий стан розбитих лісовозами та зерновозами доріг нарікає і Ганна Тупиця, староста сіл Підгірне, Прокопівка та Бирине. Останнє — найбільше у старостинському окрузі. Видно, що будували його з розмахом. Чого варті тільки будинок культури та школа на 500 учнів!

— У 1970-ті роки тут таке було село, що мало під три тисячі населення, — нотки колишньої гордості бринять у голосі жінки. — Сьогодні у Прокопівці фактично проживає близько 20 чоловік, у Підгірному дві людини, у Бириному числиться 530 осіб, а фактично нема і чотирьох сотень.

На всю округу залишилися фельдшер, завідуюча клубом, прибиральниця, бібліотекар, староста, діловод, водій і сезонний кочегар. Цього року, за словами старости, вода трохи завдала клопотів, однак із цим упорались. Люди переходили по кладках, продукти та пошту завозили через Шостку.

_{Була земля, тепер нема}

У МІСЦЕВОМУ краєзнавчому музеї знаходимо фото колишнього мосту, що зв’язував Новгород-Сіверський із Задесенням. За словами директора школи Людмили Плахути (на фото), побудували його 1936 року. «Моя баба розказувала, що жінки тягали будматеріал возами, — додає Ганна Тупиця. — Дивіться, який міст раніше стояв... Якби хоч якась інфраструктура, то й люди звідси не виїжджали б».

— Це був один суцільний міст через Десну та Віть, — пояснює пані Людмила. — Його підірвали радянські війська.

На думку істориків, будівництво транспортної артерії через дві річки мало не стільки економічну доцільність, скільки страх радянської влади перед можливістю відродження селянського опору. «У 1918-1919-х роках тут існувала «Биринська республіка», — говорить Людмила Петрівна. — Старожили розповідали, що тоді була власна влада, випускалися свої гроші, поміщицькі землі конфіскували і справедливо роздали селянам, які стали господарями. Люди відчули себе незалежними, самодостатніми».

У 1919 році влада «незалежників» упала з відходом води. Прийшли більшовики, зруйнували храми, все, що було надбано, забрали в колгоспи. Історія повчальна, особливо з огляду на сьогодення. Втім, «верхам» не до проблем «низів». «Велике будівництво» зупинилося на шляху до Бириного у вигляді дерев’яного понтонного мосту. Красуню школу з часом чекає «оптимізація» та реорганізація, а села Задесення — вимирання. Вочевидь, колись історики назвуть наш час періодом Великої Руїни. Дай Бог помилитись…