Спершу виживуть корів...

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

На ринках Дніпра, яких нині по кілька в кожному житловому масиві, діється щось незбагненне. Селяни везуть на продаж яловичину, як кажуть, горами. Стільки пропонують зазвичай покупцям хіба що ближче до осені. А це фактично масово вирізають худобу посеред літа, а можливо, почали й раніше. Вибір для споживачів справді багатий, а головне — переважає телятина. Втім, ріжуть і корів — тих, які ще могли б багато років давати молоко. Як відомо, це продукція, що годує насамперед селянські сім’ї. Споконвіку корова у дворі — значить, статки в родині. Чом же сьогодні дочасно люди по селах позбуваються своїх годувальниць?

ОСЬ ВАМ відразу пряма відповідь у вигляді одного з вельми поширених останнім часом на Дніпропетровщині випадку. Наприкінці травня поблизу села Олександрівка колишнього Магдалинівського району в благодатне прибережжя, де в річку Кільчень після рясних дощів стікала вода зі ставка, заїхав трактор і зорав 30 гектарів лук і пасовищ. Неважко здогадатися — саме тих, на яких місцеві випасали свою худобу. Скільки пам’ятають старожили, користувалися вони цими луками, і «ні німці, ні комуністи пасовищ не відбирали». Кинувся народ навперейми трактору, і відразу ж у село примчав адвокат Максим Костюченко — до речі, в минулому прокурор Петриківського, сусіднього, району. Та й заходився якщо не відверто лякати людей, то проповідувати, нібито «все це у рамках чинного законодавства».

Та ні, шановний пане адвокате-прокуроре, це нечуване свавілля і замах, по суті, на знищення з корінням села — колиски нації та гарантій її благополуччя. Бо що відбулося? Спершу тридцять гектарів одвічних лук порізали на двогектарні ділянки і наділили ними учасників війни з агресором на Донбасі. Щоправда, не місцевих, яких тут вистачає. За «накатаною» вже схемою новоспечені власники земельних ділянок, формально одержаних для ведення особистого селянського господарства, мерщій продали їх якійсь Галині Костюченко, інтереси якої і захищає Максим Костюченко. Сполошившись опору ошуканих селян, останній розказав, що далі було укладено договір із ФОПом Сергієм Логвиненком, жителем Магдалинівки і в минулому правоохоронцем, щодо обробітку землі. Відтак «законно» прибув трактор пана Логвиненка, буцімто не посвяченого у «тонкощі» появи ділянки, переорювати олександрівське пасовище.

Та насправді ніяка законність у цьому разі й не ночувала. Не лише тому, що в селян поза їхніми спинами і без участі місцевої влади відібрали останнє. Головне те, що розорювати не тільки прибережні луки, а й балки, порослі травами пустища, солончаки та невгіддя і переліски категорично не можна. Адже це спровокує водні та вітрові ерозії, які швидко призведуть до нищення чорноземів. Кому не відомо, що Україна, в тому числі Дніпропетровщина, і так розорана більш ніж достатньо?

— В гарячці, коли дано старт продажу земель, по всій області чиниться вакханалія, — стверджує Іван Явтушенко, котрий недавно у селі Новопідкряж сусіднього колишнього Царичанського району очолював сільраду. — Розхапують невідомі приблуди, головним чином дістаючи «благословення» в області, навіть узаконені раніше місцеві заказники і заповідники, не кажучи вже про «дикі» левади, сінокоси, балки і прибережні зони. Це щось страшне. Сьогодні вже худобу людям зась тримати, бо ні пасти нема де, ні косити сіно.

У Новопідкряжі селяни з відчаю оголосили акцію з продажу своїх корів «слугам народу», обраним місцевими депутатами чи призначеним у всілякі виконавчі органи. Бо виключно з ними — а з ким іще? — пов’язують тутешню суцільну оранку «цілинних» земель. Але одна літня жінка продавати корову не захотіла. «Я, — заявила бабуся, — краще подарую її Зеленському. Мені нічим її годувати, а в нього, надіюся, знайдеться. Він же наловчився годувати нас порожніми обіцянками. Люди мовчки терплять, а корови ревітимуть, коли в ясла їм не буде що покласти!»

Втім, на думку голови Могилівської громади Валерія Дружка, селяни не мовчать. І не збираються терпіти нахабного шабашу в масштабах області. Це ж треба так знущатися з сільського народу! Ще торік у листопаді новообрані депутати ОТГ у Новопідкряжі, Цибульківці та Супині дізналися, що, перш ніж передавати приорільські луки у розпорядження громади, обласний Держгеокадастр вирішив виставити їх на нібито прозору приватизацію. Навіть думати про таке не можна, обурились депутати, — ці землі використовуються для випасу худоби! Гадаєте, прислухалися до місцевих виразників надій і потреб селян? Де там! Ще ранньої весни роздали землю стороннім людям, наче місцевого населення вже не залишилось. А вони, звісно ж, спродали свої ділянки «вибраній юридичній особі», селянам не відомій, яка здала придбане в оренду ТОВ «Агрофірма «Вікторія». І всі спершу потерли, а потім умили руки, бо організатори шахрайського «обігу» земель добряче поживились.

По обох берегах благословенної Орелі так і не створили обіцяного ще п’ятнадцять років тому національного парку-заповідника, а всі до одного місцеві заказники вже переорали по живому! Люди віри не ймуть: ще недавно тут моталися грізні правоохоронці й чиновницька братія, перевіряючи, чи бережуть «тисячолітні екосистеми». А сьогодні вони наввипередки стараються попереду всіх «підкорювачів цілини». Хто б міг подумати, обурюються селяни у Новопідкряжі, що навіть засолених рівчаків біля колишнього вівчарника не обминуть?!

Справді, це все має такий вигляд, що першими силоміць виживають з української землі корів. А не стане худоби — пропадуть і селяни та села. Втім, останні вже приречено зникають: за останні три десятиліття з понад 30 тисяч залишилося менше 17 тисяч. Якщо донедавна вони дивились у майбутнє, то сьогодні, з наближенням у виконанні «команди Зе» завершальних поховальних акордів земельної реформи, розвіюються навіть примарні перспективи. Адже в пікові роки становлення фермерського руху в Україні нараховувалося мало не 50 тисяч господарств, нині зосталося менше 30 тисяч. І це ще, як той казав, не вечір!

А все тому, що дуже забаглося-закортіло торгувати землею. Тільки вона залишилася, на чому ще можна набити собі пельки. Чи відомо вам, що у США домінує фермерське господарювання? Тільки 10% земель перебуває в розпорядженні аграрних корпорацій і холдингів. Так от знайте: якби у Штатах діяв такий обіг земель, котрий запровадили в Україні, там давно мокрого місця від фермерського руху не залишилося б! А в сусідній Польщі 1,5 мільйона(!) фермерських господарств порають по 10-20 гектарів, утримуючи ще й по 15-20 корів та 200-300 свиней.

Натомість ми — вперед до погибельного розпродажу держави! У нас корів здавайте на м’ясо. Не згадуйте про те, що в Голодомор сім’ї, які різали годувальниць і лишалися без молока, вимирали першими. Виживаючи із сіл корів, провокують, по суті, останній етап знищення селянства. Все, що існувало в оточенні лісів, степів, лук і пасовищ, — під плуг, аби й пам’яті не було! Хтось переймається погодно-кліматичними змінами і наступом на наші краї пустель, лише не злочинно корисливі обласні чиновники, для яких головне не ловити ґав, поки чорноземи в ціні. А після них хоч пилові бурі й від краю до краю голі поля.

Якщо остаточно підвести риску під усім оцим шабашем на Дніпропетровщині, то править нищівний бал тут управління Держгеокадастру. Після децентралізації та утворення громад він начебто й поза законом, та насправді лютує за принципом «хоч і наївсь, а ще ж нализатися треба». І є у цій безпрецедентній антинародній епопеї надто підла очевидність діячів без роду і племені: розрахунок на те, що вороття назад уже не буде. Відродити розгромлене село не вдасться. Якщо єдиний варіант у всіх тисячах випадків через суди поновлювати справедливість, то за нашого прогнилого судочинства це безнадійна затія. Тому мудрі люди такої думки: в області свідомо скоєно глобальний злочин силами виконавчої команди теперішньої влади. А тому це має бути колективний процес — тільки він здатний урятувати придніпровське село. Винні мають бути не просто покарані. Вони муситимуть ще й за власний награбований рахунок відшкодувати народу і державі вкрадене.