• Хліб — багатство держави

Житниця Європи чи сировинний придаток?

Слава «житниці Європи» закрутила, як той казав, Україні голову.

Земля стогне під колесами перевантажених зерновозів, вода закипає під повними хліба океанськими суховантажними суднами, залізничні рейки вгинаються…

За обсягами безконтрольного («вільний» ринок же!) експорту збіжжя Україна поступається лише США, годуючи вже не тільки Європу, а й Китай, Єгипет, Індонезію…

Торік наша держава за експортом зернових встановила рекорд — 57,2 млн тонн! Не віриться, що якихось два десятки років тому ця цифра була в десять разів меншою.

І ЦЕ, виявляється, не межа!

«За прогнозами OECD-FAO, до 2029 року Україна може збільшити виробництво зерна до 85 млн тонн, що забезпечить експортну пропозицію на рівні 68 млн тонн. Неофіційна національна «мета» — 100 млн тонн виробництва та 80 млн тонн експорту», — заявив заступник міністра з питань розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, торговий представник України Тарас Качка («Економічна правда» за 18.02.21 р.).

Ось така вона, «національна мета»!

Що робити — радіти, гордитися, будувати райдужні плани?

«Думати і дуже добре думати!» — вважає доктор економічних наук, професор Михайло ОДІНЦОВ з м. Черкас.

— Михайле Максимовичу, Ви, поважний вітчизняний учений і практик, ось уже п’ятий рік поспіль через газету захисту селян України застерігаєте владу від масштабного, як у сталінські часи, вивезення зерна. Перша Ваша публікація, нагадаю читачам газети, називалася промовисто: «Збувати хліб за кордон — діло нехитре…» («Сільські вісті» за 12.01.2016 року). Потім ще були статті…

— І хоч би одна розумна голова у вищих ешелонах влади замислилася: рекорд — це почесно. Але кому дає добробут наше зерно? Чи не наступлять українці на старі граблі?..

Десятки років лунають заздоровниці про світовий потенціал української землі, вказується на провідне місце нашої країни на світовому ринку зерна, а також соняшнику, сої і ріпаку…

Справді, ресурсний потенціал вітчизняного сільського господарства не поступається жодній розвиненій західній країні (таблиця 1).

За площею сільськогосподарських угідь та ріллі на одного мешканця Україна поступається лише Канаді та США і має їх у 2,5 разу більше, ніж у країнах ЄС. За рахунок родючості земель виробництво зерна на одну особу населення в нас перевершує на 10-15 відсотків показники США і Канади та майже втричі — країн ЄС. Разом з тим починаючи з 2013 року внаслідок щорічного безконтрольного нарощування експорту зерна до країн ЄС витрати його для власного виробництва скоротилися з 32 до 11,6 відсотка замість 40-50 відсотків, що мають країни ЄС від власного та експортованого з України і держав колишнього варшавського договору збіжжя.

— Чи не через надмірний експорт зерна до країн ЄС уже давно не чути «пісень» про добробут українців?..

— Якщо порівняти результати діяльності західних країн на власних і залучених з України зернових ресурсах, то спостерігається зовсім інша виробничо-економічна ситуація (таблиця 2).

Виробництво валового внутрішнього продукту в розрахунку на одного жителя України у шість разів менше, ніж у Польщі, та у 12 разів — ніж у країнах ЄС. Відповідно і зарплата нижча у два та чотири рази.

Значне зниження показників економіки держави та платоспроможності населення відобразилось у позбавленні необхідної для нормальної життєдіяльності кількості харчів.

Вартість фактичного продовольчого кошика 2020 року становила 46% вартості кошика раціональної кількості продуктів.

Споживання за рік лише 45,6 кг м’ясних та 185 кг молочних продуктів за рекомендованої норми ВООЗ відповідно 80 та 380 кг спричиняє перехід значної частини населення країни на переважно вуглеводне харчування. Середня енергетична цінність денного продовольчого кошика українців знизилася до 2077 ккал, що становить лише 74% раціональної норми. Денне споживання 46 грамів білка тваринного походження при рекомендованій нормі ВООЗ 80 грамів загалом створює проблему виживання переважного числа українців. За висновками експертів ВООЗ, здоров’я нації на 68-74% залежить від повноцінності харчування населення. Недостатній і нераціональний продуктовий кошик є визначальним у виникненні та розвитку таких факторів ризику для здоров’я, як надлишкова вага, діабет, артеріальна гіпертензія, інсульт, інфаркт. До того ж знищення національної медицини додатково негативно позначається на цифрах смертності українців.

— Чи не скидається все це (можливо, я помиляюся) на продовольчий геноцид українського народу, який дедалі відчутніший?

— Така економічна і соціальна ситуація складалася в Україні десятки років, а причина криється у крамольному використанні потужного хлібного потенціалу країни окремими національними «розпорядниками земельних, а відтак і зернових ресурсів країни». Процес нарощування експорту українського зерна до країн ЄС почався ще 2013-го. Якщо цього року було експортовано 27 млн тонн, то наступного, 2014-го, обсяг сягнув 33 млн тонн, у 2015-му — 38 млн тонн, у 2016-му — 40 млн тонн, а 2017 року — 42 млн тонн. Узагалі цей процес набув розмаху ніби нескінченності.

Якщо 2013 року з масштабом експорту 27 млн тонн у країні для потреб тваринництва залишалося 20 млн тонн збіжжя, тобто 32% загального виробництва (62 млн тонн), то цього вистачало для забезпечення річного споживання одним жителем м’ясних продуктів на рівні 56 кг і молочних — 200 кг. Доходи переважної частини населення гарантували споживання хоча б такої кількості білкових продуктів. З метою легкої наживи представників української «національної еліти» в 2019/2020 маркетинговому році із 70 млн тонн виробленого зерна експорт сягнув уже понад 60 млн тонн, а для власних потреб залишилось всього близько 12%, замість 40-50%, що мають країни ЄС. 12% від 70 млн тонн становить лише 8,4 млн тонн, що вистачає хіба що на харчування населення та для сівби зернових культур.

— Все це сталося, напевне, передовсім через відсутність науково обґрунтованої концепції існування України як держави. А оті всі «протоколи намірів» невідомого авторства — фіговий листок, не більше.

— Європейська економічна наука давно опанувала просту програму розвитку національної економіки. Треба забирати або за гроші, або за заманливі обіцянки сировинні ресурси у нерозвинених країн і переробляти їх у власне національне багатство.

Ось кілька прикладів, як розпоряджаються українським зерном країни ЄС.

Нідерланди мають 17 млн осіб населення, зерновий потенціал становить 88 кг на одного жителя на рік. Закупивши 14,6 млн тонн зерна за ціною 220 дол. за тонну на суму 3,2 млрд дол. та переробивши його на м’ясну і молочну продукцію, за експорт 1,7 млн тонн м’ясної продукції країна отримала 9,9 млрд дол., а за експорт 1,2 млн тонн молочної — ще 8,8 млрд дол. Тобто вся сума експорту Нідерландів — 18,7 млрд дол. — майже у шість разів перевищує вартість закупленого зерна. Для процесу переробки зерна на м’ясо і молоко держава залучає безробітну робочу силу з інших країн, зокрема і з України. Валовий внутрішній дохід на одну особу населення у Нідерландах сягає 48 754 дол. проти 2600 дол. в Україні, тобто більший у 18 разів! Споживання м’яса на особу населення сягає 76 кг, молока — 340 кг.

— А чи підраховували Ви, Михайле Максимовичу, який зиск мають від українського хліба наші ж «нахлібники» і закордонні купці?

— Від експорту 60 млн тонн зерна за ціною 155 дол. за тонну (4 гривні за 1 кг) вітчизняні зернові магнати одержують 9,3 млрд дол. виручки, залишаючи власне населення без роботи, без заробітку та без необхідного споживання м’ясних і молочних продуктів.

На системі імпорту зерна і переробки його на м’ясні та молочні продукти організоване аграрне виробництво Німеччини, де при власному вирощуванні 38 млн тонн імпорт збіжжя сягнув 9,9 млн тонн, ВВП на особу становить 44 976 дол., споживання м’яса відповідно — 88 кг, молока — 268 кг. Бельгія імпортує 9,1 млн тонн зерна, забезпечує дохід на особу 43 289 дол. та споживання м’яса — 66 кг, молока — 236. Понад як по 14 млн тонн збіжжя імпортують Італія та Іспанія, гарантуючи ВВП на особу відповідно 32 747 і 28 354 дол, споживання м’яса відповідно 80 і 100 кг, молока — 228 кг.

Сукупно країни ЄС мають 511 млн чоловік населення і виробляють зерна 274 млн тонн, тобто 536 кг на одного жителя, імпортують 87 млн тонн високоякісного зерна з України та країн колишнього Варшавського договору, переробляють його на м’ясо та молоко, і одночасно експортують 96 млн тонн власного недоброякісного зерна в інші бідні країни. Одна тонна збіжжя з України їм дістається за 155 дол., а експорт їхнього становить 250-260 дол. На цій операції країни ЄС ще додатково мають 1,3 млрд дол.

— А це вже, на мою думку, називається не чим іншим, як ринковою спекуляцією…

— Поза всяким сумнівом! Скажу більше. У результаті виробничо-економічної діяльності країни ЄС досягли 2020 року ВВП у середньому на жителя 33 868 дол. і споживають по 82 кг м’яса та 236 кг молока і молочних продуктів у переводі на молоко.

На противагу країнам ЄС ВВП на одну людину в Україні у 2020 році знизилося до 2600 дол., що вже набагато менше, ніж у Казахстані, — 8756 дол., Монголії — 3620 дол., Вірменії — 3937 дол., природні та виробничі ресурси яких аж ніяк не відповідають українським. Навіть Шрі-Ланка, яка у певні часи являла собою міжнародний, так би мовити, еталон бідності, досягла ВВП на одну особу населення 4184 дол., що перевершує Україну в 1,6(!) разу.

Тобто відбувається планомірний, організований Заходом разом з доморощеними «реформаторами» процес знищення не тільки економіки, а й населення України.

— Сумний, навіть трагічний висновок. Таке ж, вочевидь, і майбутнє в країни із найкращими, як вважають наші патріоти, у світі чорноземами, працьовитими людьми…

— І якщо терміново не зупинити цього процесу, то до кінця 2021 року в Україні буде повністю знищена національна продовольча система. За рахунок подальшого нарощування виробництва м’ясних і молочних продуктів на нашому зерні європейські країни будуть завозити в Україну харчі за європейськими цінами, а влада знай своє робитиме — канючитиме додаткові транші для мінімального гарантування харчування збіднілого населення.

Вже сьогодні на вітчизняні ринки завозяться польська свинина, сири з Нідерландів і Швейцарії по ціні 320-370 грн замість українського за 100 грн, інші продукти із західних країн. Намагання окремих виробників, зокрема домашніх господарств, із метою виживання виготовляти і продавати на ринку якусь продукцію задля отримання мінімального доходу витісняються шляхом ринкової конкуренції.

— Та що ті, їй-право, намагання! Що те домашнє господарство проти іноземних монстрів? Прорубали ті монстри (з поміччю наших же спекулянтів, аякже!) вікно в Україну і зробили з нього… широкі ворота. І сунуть комерційні валки крізь ці ворота вдень і вночі, в осінню хвищу і зимову холоднечу… І нема тому спину, і краю нема!

— Якби ж ми вчились так, як треба… За законами Європи, для захисту власних продовольчих ринків запроваджується квота на імпорт продукції та застосовуються митні тарифи, що зупиняють ввезення товарів, які конкурують на ринку. Якраз на експорт українського зерна, соняшнику та соняшникової олії, ріпаку, гірчиці Європа встановила для нашої країни безмитні тарифні квоти. Натомість на ряд готових продуктів переробки, зокрема молочних та м’яса птиці, незважаючи на обмаль цієї продукції, квоти на поставку їх Україною до Європи запроваджені. Якщо «Наша Ряба» захотіла експортувати куряче м’ясо, то їй визначили митні тарифні квоти, які ця компанія виконала за два тижні. Західні «партнери» швидко зреагували, що «Наша Ряба» стане реальним конкурентом їхньому м’ясу птиці.

У цілому все це спрямоване на повне знищення продовольчої системи і економіки України саме за рахунок підпорядкування нашого ресурсного потенціалу інтересам Європи.

— Що ж Ви, Михайле Максимовичу, як професійний економіст, справжній (не за вишиванкою, люлькою і шароварами) патріот пропонуєте? Чи куди не кинь — всюди клин. І це вже так нам на роду написано?

— Єдиним виходом на сьогодні може стати скорочення експорту зерна до рівня 2017 року загальним обсягом 42 млн тонн. Це дасть змогу нагромадити 15 млн тонн збіжжя для відновлення національного виробництва м’ясної і молочної продукції. Експорт хліба у масштабі 42 млн тонн необхідно зафіксувати Законом Верховної Ради України — квотами, що захищають Україну від продовольчого банкрутства.

Відновлення повноцінного споживчого кошика українців, зокрема шляхом збільшення на столі м’ясних продуктів, найшвидше досягається нарощуванням виробництва продукції свинарства.

Доказом переваги саме свинарської продукції над іншими видами тваринницької є те, що в Європі поголів’я свиней сягає 150 млн голів. Виробництво свинини перевищує 20 млн тонн на рік. Ціна 1 кг свинини становить 1,6 євро (53 гривні), в Україні 130-150 грн. Німеччина має 26 млн свиней, споживання лише свинини на одну особу населення становить 55 кг, а загалом м’яса — 80 кг.

Якщо 4 млн тонн вітчизняного зерна у пропорції 38% пшениці, 19% ячменю, 26% кукурудзи, 17% сої або гороху спрямувати на виробництво свинини, то навіть без мінеральних добавок за 180 днів при середньодобовому прирості 500 грамів можна одержати 1 млн тонн живої ваги, або готової до споживання 700 тис. тонн свинини. Така кількість цієї продукції підвищить її споживання на одну людину за рік на 16 кг, а загальний обсяг споживання свинини сягне 61,6 кг, що збільшить енергетичну і білкову цінність продовольчого кошика українців. Використання наступних 4 млн тонн зерна зумовить отримання виручки від експорту свинарської продукції в розмірі 2,5 млрд дол., замість виручки за експорт 4 млн тонн зерна до Європи в сумі 620 млн дол. (за ціною 155 тис. дол. за тонну).

— Плюс робочі місця! А безробіття в Україні повернулося на той рівень, який був до початку всесвітнього лиха — коронавірусу.

— Ви дуже доречно це зауважили. Виробництво 1 млн тонн живої маси свинини забезпечить роботою 300 тис. чоловік із числа безробітного або економічно неактивного населення країни з місячним доходом 13,6 тис. гривень. Для переробки живої маси свинини в різні готові харчові продукти буде залучено ще 500 тис. осіб населення з місячним доходом 10,8 тис. гривень. Крім того, регіональні та національний бюджет одержать 20 160 млн гривень податків від сільськогосподарського виробництва та 26 646 млн гривень податків від переробної та харчової промисловості України.

Наступні 4 млн тонн збіжжя, використані за цією ж схемою, дадуть змогу одержати дохід від експорту свинарської продукції у розмірі 2,5 млрд дол. замість виручки від продажу такої ж кількості зерна у Європу в сумі 620 млн дол. Мультиплікативний ефект в економіці приведе її у стан постійного зростання, що, своєю чергою, збільшуватиме доходи населення.

Звичайно, для здійснення прориву в продовольчій системі країни, починаючи зі свинарства, як найбільш «скороспілої» та інтенсивної галузі тваринництва, необхідно об’єднати селян у кооперативи, подібні до аграрних кластерів, що вже давно функціонують у Європі за підтримки Європейського кластерного меморандуму. Причому не потрібно будувати величезних комплексів за порадами європейських друзів. Це якраз вигідно їм, а не українцям. Нам необхідно створити якнайбільше робочих місць саме на селі. На сьогодні в Україні понад 9 мільйонів сільського населення не задіяне у виробництві або ж, іншими словами, це безробітне неплатоспроможне населення. Ось що прикро…

— Завершимо сьогоднішню нашу розмову, Михайле Максимовичу, на сумній ноті?

— Поки що на сумній. Але Україна не раз поставала з попелу. Постане і на цей раз. Розуму вистачає — вистачить, сподіваюсь, і волі. Третього просто не дано!

— Дякую за відверту бесіду. Гадаю, що її продовжать читачі «Сільських вістей».

Вів розмову
Василь ПІДДУБНЯК.