Архів
Вівторок,
6 липня 2021 року

№ 49 (19897)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • Далеке-близьке

Аншлаг, сльози і оплески

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Такого щемливо святкового дійства у цьому гарному подільському селі ще не було. Просторий будинок культури ледь умістив усіх гостей і місцевих жителів, які зібралися на прем’єрний показ художньо-документальної кінодрами «Магда». Стрічка створена київськими кіномитцями за авторським проєктом нашого земляка, журналіста й письменника Сергія Сай-Боднара на основі його повісті «Любов і муки Магди Хоманн».

НА ГОДИНУ і сорок п’ять хвилин поринули присутні в далеке минуле головних героїв стрічки. Не лише жінки, а й чоловіки не стримували сильних душевних переживань, виливаючи їх краплинами сліз. А в кінці, як у справжньому театрі, зал вибухнув бурхливими оплесками…

У сюжеті картини — трагічна доля, що поєднала юну німкеню та молодого українця в умовах української радянської дійсності у страшні роки колективізації, голодомору та війни. Але на першому місці стоїть усе ж сила любові — одного з найсильніших людських почуттів, коли людина може здійснювати не просто незвичні і не властиві для себе, а й навіть жертовні вчинки, якщо її спонукає до цього високе почуття.

100 років тому молодою, закоханою та щасливою заради коханого — українця Олекси Кучинського, який під час Першої світової війни опинився в німецькому полоні, — покинула Магда рідний дім у Нижній Саксонії, не відаючи, які страшні випробування чекають на неї в чужій державі. На жаль, Україна не стала для жінки рідною ненькою. Їй випало пройти крізь пекло тодішнього радянського режиму. Під час Другої світової її сини та брати опинилися по різні лінії фронту. Під час окупації її відшукав брат і запропонував повернутися до Німеччини. Магда відмовилась. Якби вона повернулася на Батьківщину, її синів, які воювали в радянській армії, звинуватили б у зв’язках із ворогом.

1944-го Магду Хоманн заарештували радянські каральні органи. Листи від неї рідні отримували до 1947 року. Місце її смерті і поховання рідні з України і Німеччини шукають досі.

Ось цим прикладом жертовної любові й поневірянь молодої німкені на чужині перейнявся молодий режисер Денис Соболєв й талановито відтворив історичні факти у кінострічці «Магда». Фільм переплетений спогадами і болісною серцю історією. У ньому яскраво виражені лінії особистих почуттів та самопожертви. Кохання, зрада, смерть, драма — все це змішується в один гіркий коктейль, який випивається головною героїнею до дна.

Та життя не спинити. Магдині нащадки продовжують родову гілку в Україні. В Копайгороді проживає її внучка Ганна Бабак-Кучинська, в Дубні Рівненської області — внук Володимир Кучинський, у Каришкові, Вінниці, Києві мешкають правнуки…

«Щасливий від того, що це таки вдалося зробити! Кращого способу увічнити пам’ять прабабусі Магди Хоманн, котру радянські енкавеесівці безслідно запроторили в гулагівські табори і там знищили, не придумати, — каже Сергій Сай-Боднар. — 100 років тому вона довірилась своєму коханому — колишньому військовополоненому — і повірила, що знайде своє щастя в Україні. Натомість залишилась викресленою із сімейної пам’яті матері, сестри і братів та пущеною за вітром розкуркулень, голодоморів, сталінських репресій... Історія Магди — віддзеркалення долі всієї тогочасної України. Я щиро вдячний команді, яка готувала і провела каришківську феєрію: голові Копайгородської об’єднаної територіальної громади Л. В. Кушнір та її однодумцям, старості села Р. С. Посполітаку, завідувачу місцевого Будинку культури та його художньому керівникові Галині і Анатолію Перебейнісам».

На фото Олександра Гордієвича: Сергій Сай-Боднар і Ганна Бабак-Кучинська.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Налітай, поспішай...
Читати
Тонемо у смітті
Читати
Ставку ПДВ повернули
Читати
Дефіцит і перевиконання
Читати
За злочин — довічне
Читати
Вакцинуються потихеньку
Читати
Чи туди йдемо?
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове