Наша пошта

Перша вчителька

«СІДАЮ писать і починаю плакать від того, що змогла виховати таку чуйну дитину. Відтоді, як отримала від тебе лист і грошовий переказ, все думаю, чим же мені тобі віддячити за твою доброту, за твоє щире серце? Чи є ще де учениця, щоб так шанувала свою першу вчительку і турбувалася про неї на старості літ? Я стала зовсім безпорадна, немічна, але ти про мене пам’ятаєш. То як же мені не плакать? Це ж сльози радості. Хто ще з учителів заслужив такої поваги? Я знаю, що це не моя заслуга, а твоя. Це ти маєш таке любляче і добре серце, що його вистачає на всю твою велику родину та ще й на мене. Хочу тобі, дитинко, побажать міцного здоров’я, щоб поруч із тобою були вірні друзі, а рідні завжди зігрівали тебе своєю любов’ю. Хай Бог береже тебе, доця, і твою родину від різних бід і посилає вам здоров’я та сили. А це головне в житті і найбільше багатство.

Сонечко моє маленьке, я дуже рада за тебе, за твої успіхи, що тобі все задумане вдається. Дай, Боже, щоб так було й надалі.

Роздивилася фотографії. Ти, доця, не змінилась відтоді, як ми бачились. Молодець.

У мене життя протекло інакше. Не знала я ні любові, ні щастя особистого. Не любив мене ніхто по-справжньому, крім рідних дітей та тебе, сонечко. Твої гроші, що ти прислала, я не знала спершу, куди й приткнуть: і торта хочеться, і ліки треба. Болячки обсіли, часто викликаю «швидку». Переважно сиджу в хаті, а як хороша погода, помаленьку пройду до сина, він живе близько. Діти про мене усім піклуються, я не в змозі вже себе обходить.

Дуже шкода Папушу, царство йому небесне. Це вже останній чоловік помер із того учительського колективу, що я знаю.

Дорога дитинко! Бажаю тобі буть щасливою, любить і буть завжди любимою, тепла від усіх, хто з тобою поруч, достатку в домі і щоб ніколи не було в ньому ні горя, ні біди. Безкінечного вам усім щастя і добра».

Авторки цього листа Тетяни Прокопівни Христиченко вже нема серед живих. Але її учні про неї пам’ятають, згадують їхні зустрічі, листування. Один із таких щемливих дописів потрапив до редакції від читачки з села Велика Дорога, що в Ніжинському районі Чернігівщини, Ганни Дмитрівни Полуди — матері-героїні, яка народила і виховала п’ятеро дітей (двоє синів і троє доньок).