Наша пошта

Васильченко слухає, говоріть!

Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ.

Полтавська область.

Фото автора.

ЯКЩО порахувати трудовий стаж зв’язківця Володимира Дмитровича Васильченка, який працює керівником Козельщинського цеху електрозв’язку, то набігає добрих сорок літ. І не помилюся, коли скажу, що весь цей час він гарантував зв’язок на сто відсотків. Добре пам’ятаю ті часи, коли мало не через день проводилися радіонаради. І жодного разу не трапилося так, щоб радіозв’язок не був забезпечений — чи то о 7-й годині, чи то о 19-й.

Про навчання в Харківському електротехнікумі зв’язку герой нашої розповіді згадує із захопленням: «Було дуже цікаво. Особливо, коли перед захистом дипломної роботи у складі навчальної групи випало побувати на потужній радіотрансляційній станції «Маяк». Ми були неймовірно вражені побаченим. Антена у сто метрів, яка випромінює сто кіловат. Пам’ятаю, там був екстрапередавач. Нас, одинадцятеро хлопців, зарахували у штат, нам платили зарплату. І ми, відповідно, працювали, ходили у зміну. Та головне — набули величезного досвіду».

Вже дипломованого інженера радіозв’язку та радіотранслювання направили за призначенням у Киргизію. Та не встиг поїхати — випередив військкомат. Служив у Закавказькому військовому окрузі. Обороняв із побратимами кордон: ніщо не могло приховатися від їхніх радарів.

А після служби вже разом із дружиною Оленою, з якою познайомивсь у тому ж технікумі, і поки він служив, вона закінчила відділення автоматичної електроніки, поїхав за направленням у Полтаву, згодом у Козельщину. Володимир працював заступником начальника лінійного цеху, а Олена — інженером АТС. 1990 року Володимира Дмитровича призначили головним інженером райвузла зв’язку. А з 1995-го, коли відбулося розділення на пошту і зв’язок, він очолив «Укртелеком».

За цей час було збудовано автоматичну станцію в Рибалках і Приліпці. Почалося технічне оновлення зв’язку. До минулого року наш Козельщинський район був на 90 відсотків забезпечений електронним зв’язком. Жоден інший район не міг таким похвалитися. Встановлено 21 станцію. У цей доробок вкладена велика праця всього колективу. Дві бригади спеціалістів-зв’язківців працювало в Козельщині, три — по району.

Життя триває, у царину зв’язку приходять нові технології, спрямовані передусім на прибутковість. У цій круговерті й «телеком», де продовжує працювати Володимир Васильченко. За свою натхненну працю має чимало почесних відзнак. Як і в кожної людини, в нього є власні захоплення: майструє, працює з технікою, любить мисливство, складає дотепні поетичні присвяти друзям.

А настає черговий ранок — Володимир Дмитрович уже у своєму кабінеті. Щойно задзвенить телефон, лунає його голос: «Васильченко слухає вас, говоріть!»