• Не можу мовчати!

Вертеп аморальності та пристосуванства

Михайло ЧАПЛИГА,

політичний експерт,
правозахисник.

НУ ЩО Ж, зі святом, що минуло.

30 років, 30 років… Влада, звичайно, біснувалася на кістках Конституції нашої країни, влаштовувала всілякі вертепи та святкування, робила великі, серйозні заяви, а я сьогодні поговорю про інше.

30 років знадобилося для того, щоб здійснити в нашому суспільстві повну зміну понять «чорне-біле», «правда-брехня».

30 років для того, щоб «звільнити» суспільство і владу від такої дрібниці, як елементарний сором, — останнього бастіону моралі.

30 років на те, щоб розбестити нас, наших дітей, владу і цілу країну. Країну, ідеологією якої стали брехня, плебейство і пристосуванство.

Всього третина століття, і шайці збоченців, безпринципній сірості і пристосуванцям вдалося нав’язати нам всім свою збочену мораль, свій новий неоліберальний порядок, порядок, в якому продається все, навіть совість і честь.

Всього 30 років… І тепер бути чесним нерозумно, подумати трохи вище своїх шкурних інтересів — немодно, говорити правду — незручно. Зручно жити в брехні!

Влада, пропагуючи брехню, дискредитувала самі поняття честі, справедливості, моралі. Примусила і нас жити в брехні. Опозиція бреше, звинувачуючи владу, влада бреше, звинувачуючи опозицію. Ми дійшли до того, що сприймаємо це як норму.

Прикривши свою сірість кольоровими прапорами, вони залишили нам лише один вибір — під якими гаслами нам хотілося б укотре бути обманутими. Влада вже не схожа на цирк — вона перетворилася на театр маріонеток у руках цинічних лялькарів.

Сірість і пристосуванці, 30 років тому захопивши владу, створили таку систему державного та місцевого управління, потрапити до якої можна лише шляхом співучасті в загальному злочині. Злочині проти совісті, моралі та порядності. Співучасть у такому злочині настільки їх пов’язує, що ніякі політичні, партійні протиріччя не впливають на їхнє місце біля годівнички. Цей спільний злочин, як єдині двері до влади, — найкраща страховка для них від білих ворон, ну, і зрадників. На цьому принципі вибудовується будь-яке мафіозне угруповання.

Окупувавши владу, вони нав’язали нам систему цінностей, в якій більше нема місця для наївних і мрійливих, довірливих і відкритих, тих, хто поплатився за чесність, і тих, хто не пішов на компроміс із совістю.

Нас привчили, що наївність не свідчить про чистоту душі, це суспільна вада. Безкоштовна вакцина, якою нас прищеплюють в угоду транснаціональним картелям, — просто дитяча забавка у порівнянні зі щепленням від моралі, якою влада сірості й ницості накачує нас щоденно з екранів телевізорів і сторінок газет.

Ще третину століття тому ми вчили своїх дітей, що брехати, не звертати увагу на безлад і жити лише заради себе, — це погано. Що для того, аби чогось досягнути в житті, необхідно завжди залишатися самим собою, завжди відгукуватися на чужий крик про допомогу, не мовчати, коли коїться беззаконня.

Сьогодні ж кожен із нас, виховуючи дітей, змушений щоденно йти на компроміс зі своєю совістю. Або ж, бажаючи добра своїм нащадкам, вчити їх красти, прогинатись, брехати та йти по трупах. Або ж, виховуючи чесними та порядними, прирікати їх на бідне існування. Власноруч!

Ще третину століття тому кар’єристи і безпринципна сірість змушені були маскуватися під порядних людей. Сьогодні ж, дорвавшись до влади, вони нав’язали нам свою збочену мораль. Тепер саме ми змушені маскуватися під безпринципних негідників, аби вижити в нових умовах, аби прогодувати сім’ю. Вчителі, підприємці, чиновники, лікарі…

Щоб вижити, ми часто змушені скоювати вчинки, які більше не дають нам права називати себе порядними особами. Так збочена система відтворює саму себе і пропагує свій бандитський принцип спільної участі в злочині проти совісті. Вона робить нас співучасниками своєї деградації і багато хто втомлюється щодня маскуватись і боротися; хтось спивається в безнадії, хтось опускає руки, приймаючи нову філософію, філософію хаосу, хаосу свободи.

Пігмеям у владі знадобилась третина століття для того, щоб позбавити нас власної історії. Але цього їм здалося мало. Вони нашу історію цинічно принизили і розірвали. Звідки їм знати, як ще кілька десятиліть тому дагестанський поет Расул Гамзатов попереджав — якщо ти вистрілиш у минуле з пістолета, то майбутнє вистрілить у тебе з гармати.

Безпринципна хунта знищила і систему народної освіти. Вони зірвали священний ореол особливого суспільного статусу з учителя, перетворивши його на простого найманого працівника, і нав’язали молоді культ сили і вседозволеності як норму життя.

Безперервна криза завдовжки 30 років позбавила нас права навіть на мрію. Ми забули, що заради мрії варто жити, навіть якщо мрія варта життя. Що наше майбутнє — це відображення того, про що ми мріємо сьогодні. Згадайте, про що ми мріяли ще 30 років тому, про що ми мріяли, будучи дітьми. Про що мріють сьогодні наші діти, про що сьогодні мріємо ми з вами. Коли помирає мрія, тоді помирає людина, місто, країна…

Ще зовсім недавно ми мріяли збудувати найбільшу в Європі і світі газотранспортну систему, долетіти до зірок і підкорити небо. А сьогодні?..

А сьогодні багато хто з нас взагалі розучився мріяти, а ті, хто зберіг цю особливість, мріє лише про те, як заробити сто, тисячу гривень, ламає голову над тим, за що купити дитині новий ранець, за що відпочити хоч раз за останні кілька років.

Зате нас навчили бути черствими, відвертатися, коли п’яний хам у транспорті чіпляється до дівчини, приносити в ЖЕК коробку цукерок і при цьому гніватися на розгул корупції, проходити повз безхатька, в минулому інженера чи вчителя, і обурюватися безсердечністю і цинізмом влади.

Граючи на наших почуттях, нас розвели по різноколірних політичних наметах і звільнили від власної душі. За заповітом Геббельса нас позбавили такої химери, як совість. Нас навчили голосувати не за краще майбутнє, а за менше, але зло. А окопавшись у парламенті, вони написали такі закони, які забезпечили консервацію влади й раз і назавжди відділили її від народу.

Вибори без вибору та ілюзія народовладдя — тільки ці псевдосвободи великодушно залишені нам. Одного разу захопивши владу, безпринципні пристосуванці створили механізм надійної гарантії від справжніх змін. Механізм, побудований на нашому страху реальних змін, механізм, при якому можлива зміна лише доданків, що ніяк не позначається на сумі влади.

Нас навчили боятися! Боятися завтрашнього дня, боятися змін. Подібно до Робінзона Крузо, страх змін уже давно лякає нас набагато більше, ніж самі зміни, і тягар страху для нас набагато тяжчий, ніж зміни, яких ми боїмося. Нас довели до того, що ми вже навіть не покладаємо жодних надій на вибори, ми не чекаємо піклування держави про нас, ми навчилися виживати всупереч владі, владі мародерів і посередності. Але якщо ми цього навчилися, то чому ж ми боїмося справжніх змін?

Ми постійно шукаємо собі виправдань. Хай нові спочатку себе покажуть… Потім ми подумаємо, чи дати їм шанс. Ми розуміємо, що показати себе можуть лише старі маріонетки влади, одягнені в нове вбрання. Ми знаємо, що у справжніх «нових» нема ні важелів, ні засобів комунікації, ні вкрадених коштів.

Ми знову й знову віддаємо політику у владу грошей, розуміючи, що гроші — завжди інтерес приватний, а політика — інтерес громадський. Віддаємо наш громадський інтерес в руки приватного інтересу грошей. Знаємо, розуміємо… Але знову й знову самі себе продаємо, самі себе позбавляємо майбутнього. Наш страх змін замкнув кільце захисту влади від народу. Ми боїмося повірити, нам здається, що нас обдурять. Але ми боїмося не обману, адже ми вже давно звикли жити в брехні, ми боїмося болю, який принесе обман. І страх перед болем можливого обману позбавив нас віри в успіх. Химера обману сховалася за прагматизмом нашого розуму і позбавила нас надії. Але час настав! Час розірвати хибне коло втечі від самих себе. Ця втеча неминуче приводить до прірви, і, стоячи на її краю, нам потрібно зробити наш перший справжній вибір.

Час розправити крила! Час згадати, що колись ми вміли літати. Час «Ч»!

За роки незалежності, роки моральної деградації і духовного занепаду, ми навчилися виправдовувати більшість власних гріхів. Виправдовувати, звинувачуючи в усьому тільки владу. Це правильно! Але ми встигли забути, що влада — це лише криве дзеркало, в якому відображаються і тисячократно підсилюються всі наші власні гріхи. Гріхи, породжені великим хаосом свободи, свободи від моральних заборон і орієнтирів.