• Адреси часу

Три з половиною шляхи до музики

Ігор ТАБІНСЬКИЙ.

Львівська область.

Фото автора та з сімейного архіву.

Дмитро Козар із дружиною Марією.

Олег, Михайло, Роман із мамою сьогодні.

Ольга Федорівна зі своїми «Козариками-кобзариками» двадцять років тому.

В Київці тодішнього Миколаївського (нині Стрийський) району малих Козариків — Олега, Михайла, Дмитра та Романа — називали кобзариками. Не стільки через близьке за звучанням прізвище, скільки за музичні здібності, які вони у свята й вихідні демонстрували на сцені місцевого клубу, акомпануючи собі на баяні, трубі, скрипці та сопілці.

НА ТАКИХ концертах завше були присутні батьки «Козариків-кобзариків», які всіляко підтримували дітей і тішились їхнім професійним зростанням на ниві мистецтва. Особливо радів батько Василь, який свого часу закінчив музично-педагогічне училище, працював регентом у церковному хорі, грав на багатьох інструментах і мріяв, аби його діти тягнулися душею до прекрасного, високого, до чарівного світу мелодій та гармонії...

На превеликий жаль, Василь Козар передчасно, внаслідок нещасного випадку, загинув. Його вдова Ольга, залишившись сама з чотирма дітьми, не знала, що й думати: не до музики їй було в ті чорні траурні дні. Та коли трішки отямилась-заспокоїлась, упевнилася на думці: позбавляти синів улюбленого заняття не варт. Їхня гра, їхні «музичні» долі якраз і будуть найкращою пам’яттю про батька.

Про музикальну сім’ю Козарів, їхні перші кроки у захопливий світ нот, звуків, тонів та акордів «Сільські вісті» написали 3 січня 2001 року.

І ось недільної ще досить сонячної і теплої серпневої днини ми знову в Київці, на знайомому затишному обійсті. Ольга з Олегом, Михайлом та Романом саме повернулися з місцевого храму. Вона, як і 20 років тому, співає у церковному хорі.

А сини?..

З мамою тепер живе лише наймолодший — Роман.

Олег мешкає у Львові, співає у «Гомоні», диригує хором учнів молодших класів у музичній школі № 2. Та у вихідні дні — в мами.

А в Михайла (він військовий, а також артист вищої категорії) — двомісячна відпустка після ООС, яку теж проводить на рідному обійсті й допомагає мамі у всьому. Ольга ще тримає корову, має пів гектара поля, сіє пшеницю, овес, кукурудзу, садить грядки…

За фахом Михайло — трубач. Після закінчення музичної академії у Львові потрапив до військового оркестру. Контракт у нього до 2023 року, та поривати ні з військом, ні з трубою не планує!

Не було в господі лише Дмитра. Він у далекій Норвегії, в Ліллегамері. Після музичної школи-інтернату імені Соломії Крушельницької (до речі, її закінчували і Михайло, і Роман, Олег же навчавсь у музичній школі в Новому Роздолі) опановував клас скрипки в Музичній академії у Львові, та вирішив, що ще краще відточить свою майстерність у музичній академії імені Гріга в Бергені. Вступив, закінчив і вже кілька років концертує в західному світі (Лондон, Брюссель, Барселона…), має учнів по класу скрипки й альта в Норвегії. Там зустрів і Марію Карпінець, з якою вчився в музичній школі-інтернаті у Львові. Вони побрались і тепер часто виступають на концертах дуетом — скрипка і гобой. Ковід та насичений графік роботи не дав змоги за два останні роки відвідати рідні терени, проте «норвезькі» Козарі мріють на Різдво таки потрапити до маминої оселі, і, як колись, разом заколядувати — і «Бог предвічний», і «Нова радість стала», і своєї улюбленої «Спи, Ісусе, спи»...

Отже, музичні шляхи-дороги братів Козарів стеляться Україною, по світу і впевнено, з голосними розміреними акордами, прямують у майбутнє. Олегова — у Львові, Михайлова — у національному війську, Дмитрова — у Норвегії…

А Романова?.. Після закінчення школи-інтернату імені Соломії Крушельницької він подався до Києва в консерваторію, волів стати гобоїстом. Та величезний конкурс вперемішку зі столичними зв’язками абітурієнтів не залишили обдарованому сільському хлопцеві шансів на успіх... Омріяна з дитинства путь-доріженька, виходить, обірвалася, ледь допровадивши юнака до середини. Хвилю розчарування, яка прибила його до рідної оселі, змило щоденними побутовими клопотами. Так, гобой у вільний час і нині у Романа під руками, та на кусень хліба він заробляє в будівельній індустрії. Може і висотником, і штукатуром, і плиточником… І ще є найголовнішим маминим помічником у господі. Курей вона сама погодує, а корові сіна накосити, привезти — тут уже чоловічі руки потрібні.

…Тієї неділі Козарі виконували свої музичні мініатюри втрьох. Та, будьте певні, ні в тріо, ні в квартеті (надіються, що на Різдво він таки збереться) Роман Козар з ансамблю не випадає. Його гобой, його слухняна «конічна трубка» з тукового дерева, з мельхіоровими клапанами, покритими сріблом, точно потрапляє в ноти. Хтозна, можливо, наймолодший із Козарів ще повернеться на свою попередню музичну стежку, якою йшов не менш упевнено, аніж його старші брати…