Наша пошта

Мамині діти

Юлія КОСИНСЬКА.

с. Зуївці Миргородського району

Полтавської області.

НА день народження мами в нашому дворі цвітуть найкращі квіти. І сонце з самого ранку приносить на поріг усе збережене за літо тепло. «У мене зараз діти! Приїхали, так, — каже мені мама телефоном. — І завтра прийдуть. Вони ж знають, що я завжди їм рада!»

Її учні та колеги телефонують до мами звідусіль. І не тільки цього дня.

Моя мама Галина Петрівна Косинська — математик. Усе життя пропрацювала в школі. Має особливий талант — закохувати у свій предмет. Математика — її поезія! «Я б розв’язувала і розв’язувала ці задачі та рівняння. Це ж так цікаво. Я це люблю», — усміхається мама.

А любити вона вміє по-справжньому. Свою роботу. Людей. Життя.

Учні, що опановували в неї ази непростої науки, навідують її постійно. Аби чимсь сокровенним поділитися, порадитися, допомогти. І разом поринати у спогади.

— Вчора Віктор із Миргорода телефонував, питає: «Можна мені приїхати до вас у п’ятницю, Галино Петрівно? Поради вашої хочу». — «Звісно, приїзди», — відповідаю.

Для мами немає колишніх учнів. Вони всі її «дітки». Коли приходять — тішиться і хвилюється водночас, як перед важливим уроком. Навідалися й цього разу. Хіба ж могли забути, що в Галини Петрівни свято? Цього дня так терпко і солодко пахне айстрами та жоржинами, пирогами з маком і томатним соком. Пахне затишком рідної оселі, де і я, і всі мамині вихованці завше будемо дітьми, доки нас тут чекають.