Уже й морську сіль... роздержавлюють!

_{Iз молотка йде унікальне в Україні підприємство}

Василь ПІДДУБНЯК.

Непотрібними державі виявились і соляні озера ДП «Геройське дослідно-промислове підприємство», і самі люди козацького села на краю світу. khersonline.net

АУКЦІОННОМУ молоткові все одно, що продавати, — немиту вовну чи антикваріат… А народові?

Вирішальний удар по підставці — все, «продано!»

Так пішли з молотка (без суду і слідства, як той казав) збудовані українським народом заводи, фабрики, знамените Чорноморське пароплавство, тракторні стани, хімсклади, тваринницькі ферми…

Нинішній вересень приніс на крилах урядового журавля нову звістку: в жовтні Фонд державного майна у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі виставляє на відкритий аукціон із продажу єдиний майновий комплекс — ДП «Геройське дослідно-промислове підприємство». Стартова ціна — 6 130 331 грн.

Ще позаторік Кабмін України своїм розпорядженням передав унікальний, а більше багато-страждальний Геройський солезавод до сфери управління Фонду держмайна. А що робив раніше? Вважай — нічого.

Нога жодного аграрного міністра (жодного!) так і не ступила на землю Геройського (колишніх Прогноїв). Міністерство це у дійсності виявилося… глухонімим.

Кілька разів і «Сільські вісті», і центральні радіо з телебаченням намагалися достукатися до «селян з портфелями», до Кабміну, до Президента України зрештою, закликаючи врятувати важливе в усі часи для України підприємство, — хоч би одна столична державотворча душенька пройнялась і одізвалася.

Без відповіді залишивсь і відкритий лист солеварів до очільника почилого в Бозі Міністерства аграрної політики та продовольства Ігоря Швайки, опублікований у «Сільських вістях» під промовистою назвою «Просимо захисту» (газета за 12.09.2014 р.). Втім, не зовсім так. Підлеглі патріота Швайки не знайшли нічого кращого, як «по гарячих слідах» виштовхати з посади тодішнього директора Станіслава Гречуху і посадити свою людину.

Доречно нагадати державним забудькам, що Станіслав Сергійович підняв із колін зруйноване «добродіями» ДП «Геройське державне дослідно-промислове підприємство», яке пам’ятного для колективу 2007 року дістало із дна прогнойських садочних майже 7,6 тисячі тонн солі. І якої солі!

…Промисел із видобутку «живої» (морської) солі в озерах піщаної Кінбурнської коси започаткований у другій половині XVI ст. Солеварам (а це були запорозькі козаки) допікали недоброзичливі сусіди — турки, але прогнати не змогли. Козаки не лише добували сіль, а й ловили в лимані й солили рибу, особливим чином переробляли і перевозили на правий берег Дніпра, у ділянку Станіславського мису і Широкої балки. Сіль же возами для внутрішніх потреб доставляли в Запорозьку Січ. Більшу частину її продавали в Московію, Польщу і Литву… І Європа знала справжню ціну і цінність прогнойської солі!

Знавець козацького промислу в Прогноях уродженець села Микола Цвєтков працював колись заступником директора ДП «Геройське державне дослідно-промислове підприємство». Тоді, півтора десятка років тому, співрозмовник хвалився: «Наша сіль справді жива, із кам’яною її не порівняти. Кримська, поблизу Сак, як і наша, теж садочна, але за складом зовсім інша. Скажу більше: свого часу, коли підприємство вже збиралися приватизувати, нашу сіль відправили на аналіз у Швейцарію. Швейцарці прийшли в захоплення від продукції і готові були щомісяця купувати по 5 тисяч тонн геройської солі. До речі, серед мотлоху старих паперів ми знайшли також лист Міністерства охорони здоров’я колишнього СРСР, який рекомендував застосовувати ропу із наших озер для лікування…»

Здавалося б, і до столиці дійшло, що на городі у Прогноях не бузина, а Божий дар. Не тільки дійшло, а й знайшло логічне продовження. У 2000 році Кабмін України вніс Геройське дослідно-промислове підприємство до переліку тих, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (підкреслення моє. — В. П.). У цьому ж реєстрі фігурував також Генічеський солезавод, що в селищі Приозерне. Був, нагадаю, ще один солепромисел — Сакський, що в Криму, але він у тимчасовій окупації.

Фактично нині в Україні, яка постачала до Європи цінний харчовий продукт, залишилось усього два діючих державних солевидобувних підприємства — «Артемсіль», яке відзначило наприкінці серпня свій 140-річний ювілей, і ДП «Геройське державне дослідно-промислове підприємство», що розміняло п’яту сотню літ.

І все. Чуєте? Все! Яка там Європа — тут би самим вистачило…

Проте уряду України, Фонду державного майна це все — «лірика з емоціями».

Геройський (прогнойський) козацький солепромисел для них — це «підприємство, розташоване на березі Дніпровського лиману на відстані 70 км від м. Гола Пристань. Основним видом діяльності підприємства є видобуток солі кухонної харчової осадочної, отриманої шляхом випарювання з води Чорного моря у відкритих осадових басейнах. Виробничі потужності об’єкта — це гідротехнічні споруди (підготовчі та садкові басейни, канави, шлюзи тощо) на ланцюзі озер, заповнених водою Ягорлицької затоки Чорного моря».

Стартова ціна питання, нагадаю, — трохи більш як 6,1 мільйона гривень. І — прощай, промисел, який ще два десятки років тому уряд України (а не Німеччини, скажімо, чи Польщі) зарахував до підприємств, що мають «стратегічне значення для економіки і безпеки держави».

І ось яке «державницьке» колесо намалювалося: «Нема стратегії — нема економіки, нема економіки — нема безпеки, нема безпеки…»

Куди ж котимось?.. Якщо аукціонному молоткові в цій ситуації все одно, то кому в цій щедро «озелененій» країні НЕ все одно?