Архів
П’ятниця,
1 жовтня 2021 року

№ 72 (19920)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Жовтень Наша пошта
  Версія для друку          На головну
  • Скарби рідного краю

Коли співає вітер

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

Фото автора.

Днями кілька тисяч шанувальників прекрасного приїхали на «співочі тераси» в селі Городнє Краснокутської громади, аби послухати молодіжний академічний оркестр «Слобожанський» із Харкова та етногурт «Яри» з Краснокутська.

ПОНАД дві години зі сцени, встановленої на березі старого ставка, лунали музика та чудовий спів. Неподалік демонстрували свої вироби народні майстри, працювала виставка світлин родини Харитоненків.

Території довкола Краснокутська тісно пов’язані з прізвищем цих цукрозаводчиків, котрі після себе залишили добру згадку збудованими школами, лікарнями, храмами, а також знаменитими «співочими терасами». Створені вони були за сприяння Павла Харитоненка в природній балці на околиці Городнього. Висота кожної стіни — приблизно чотири метри, а ширина — десять. На терасах, що звернені на південь, нагадуючи античний амфітеатр, в той же час висадили сад — плодові дерева, виноград, полуницю. Рослини постійно освітлювалися сонцем, північний бік ділянки був гарно захищений пагорбом од холодів, а цегляна кладка акумулювала й довго зберігала тепло. Це давало змогу вирощувати і збирати багатий урожай. Переказують, що з винограду, достиглого на терасах, виготовляли вино, котрим охоче смакувала тодішня слобожанська та київська еліта.

До чого тут садівництво і оперне мистецтво, запитаєте? А до того, що тераси утворюють особливу акустику. Скажімо, якщо стати перед сходами, у центрі, обличчям до терас і тихо вимовити слова, то той, хто знаходиться за кількадесят метрів, почує їх досить гучними. І сьогодні ця акустика збереглась. А коли дме вітер, то створюється враження, ніби він співає, а йому мелодійно в цьому допомагають птахи. Пояснення такої магії ховається у вмурованих у цегляні стіни спеціальних трубах всіляких розмірів із різних металів. Саме крізь них іде звук, що і породжує незрівнянний, чарівний ефект. Подейкують, що садівники запропонували Павлові Харитоненку зробити такі пустоти, бо, мовляв, мелодійні звуки сприятимуть росту дерев та поліпшенню смакових якостей плодів. Бажаними гостями в обійсті родини Харитоненків були художники та співаки. Колись тут відбувалися вистави київських та харківських театрів, концерти відомих особистостей. Федір Шаляпін, який розпочинав кар’єру в українській театральній трупі, також співав на терасах. А років десять тому в Городньому перший і останній раз відбувся фестиваль «Співочі тераси». То було неперевершене дійство! На сцені, встановленій трохи віддалік од терас, аби не заважати людям пробувати їхню диво-акустику, співали мати й донька Матвієнки, Олег Скрипка, Катя Чилі...

Коли глядачі розійшлися, Ніну Матвієнко попросили, аби заспівала саме в амфітеатрі. Було по півночі, й вона в абсолютній тиші виводила «Сміються, плачуть солов’ї». Тераси резонували, підсилювали її голос. Незабутнє враження! Тоді там ще росли старі покручені яблуні, згодом їх викорчували…

Цього року хоч і виступали симфонічний оркестр та гурт, але не на терасах. Утім, сподіваюся, що все ж ще почую музику та спів у їхній дивовижній акустиці…

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Мінус 200 тисяч субсидіантів
Читати
Паперові лікарняні, прощавайте
Читати
Покарання не буде?
Читати
Призвуть трохи менше
Читати
Відновлюватися важко
Читати
Є потреба в нових суднах
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове