Викорчовують селянський люд

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Скільки сил покладено на грандіозну так звану адміністративно-територіальну реформу! Цілі райони ліквідували, затим сільради звели до мінімуму, скоротивши у чотири-п’ять разів. І все це задля того, запевняли, аби народ став господарем своєї долі та розпорядником грошей в ОТГ. А на ділі новоявлені вожді й депутати цих громад здебільше одним миром мазані з «верхами»:
цупити-красти, поки біля корита.

ПРО ВСІ факти таких зловживань не розповісти — їх стільки вже набралося, що можна Дніпро тричі перегородити. Але випадок, який стався в окремо взятій ОТГ у колишньому Васильківському районі на Дніпропетровщині, замовчати не можна.

Рід Сімонових обробляв землю не менш ніж двісті останніх років — це фермеру Олександрові Валерійовичу Сімонову відомо достеменно від діда Олександра Івановича, який у 1950-х очолював у тодішньому колгоспі «Вітчизна» на всю округу славетну тракторно-рільничу бригаду. Удостоївся за свої старання орденів і медалей. Коли розпайовували колгоспи в незалежній Україні, Олександр Іванович, тоді вже давно пенсіонер, посадив проти себе сина Валерія для серйозної розмови.

— Колись ти мене не послухав, облишив колгосп і подався в райдорбуд трактористом. Та ось з’явився шанс повернутися в аграрне виробництво, якого я тобі радив не кидати, — мовив батько сину. — Труд на землі благородний і вдячний, якщо, звичайно, будеш сумлінним. Кажу ще раз: підеш у фермери — не помилишся. А я допомагатиму…

Так і виникло господарство сім’ї Сімонових «Аеліта». Таку несподівану й запозичену з фантастичного роману назву для нього придумав на той час іще студент-аграрник син Валерія Олександр. Мовляв, настала можливість «із мрій робити дійсність». Між іншим, в аграрний виш хлопець вступив за наполяганням діда.

Валерій Олександрович, виконуючи настанову батька, написав заяву щодо надання йому землі для створення фермерського господарства. В новорічні дні 1997 року РДА в межах тодішньої Шевченківської сільради виділила для нього 39 гектарів ріллі. А за кілька місяців, коли фермер готувався засівати поле, надійшов і держакт на право постійного користування землею. А коли Сімонов-середній уперше жнивував на своїй ділянці, їй було присвоєно кадастровий номер. Уточнюємо це для того, аби дати зрозуміти: все чин чином оформили, як на той час і вимагало українське законодавство.

До речі, членами СФГ «Аеліта», крім дружини Валерія Олександровича Антоніни Миколаївни, стали і його син Олександр та племінник Сергій — також Сімонов. Олександр Іванович незабаром, на превеликий жаль, відійшов у вічність, але його онук-агроном зі своїми знаннями став ще й у якій пригоді! Отож «Аеліта» досить швидко зіперлася на тверді ноги й збирала в межах своєї сільради чи не найвищі врожаї.

Та лихо прийшло, коли його не чекали: Валерій Олександрович занедужав. Зібрав сімейну раду і заявив, що хоче передати «Аеліту» під керівництво синові Олександру, і краще, мовляв, переоформити зараз, поки не пізно, «щоб потім зайвого клопоту не знати». Так і вирішили — з додаванням у члени господарства його дітей Лілії та Руслана. Узаконили й необхідні у таких випадках зміни у статуті СФГ. Отож знову все зробили як годиться. Незабаром Валерій Олександрович пішов із життя…

Торік восени Олександр узявся готувати свою землю до наступного, себто цьогорічного, сезону самостійно. Ще й посіяв більш ніж на половині озимий ячмінь, який у квітні виїхав підживлювати.

— Іще здалеку помітив, — розповідає тепер Олександр Валерійович, — що на моєму полі, уявіть, хтось вносить добрива. Серце, ясна річ, тьохнуло, але подумав, що ненароком помилилися. Тому й гукнув — чи туди, куди треба, хлопці, ви заїхали?

А ті відразу в штики. Паняй, мовляв, звідси, і забудь про цю землю, бо вона вже не твоя. «Це з якої такої причини?» — запитав ошелешений фермер. Йому притьмом і повідомили, що ще в лютому поточного року депутати сільради на сесії дружно схвалили таке рішення: «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 39 га, наданою 1997 р. Сімонову Валерію Олександровичу». Ви зрозуміли? Шевченківська сільрада увійшла напередодні до складу Дубовиківської громади, яка, точніше, її голова Микола Карнаух і аж бігом покірні йому депутати, відразу відчула себе тут хазяїном.

— Одне діло, що «Аеліта» ще торік була за всіма вимогами перереєстрована на мене, — досі не може заспокоїтись Олександр Валерійович, — але ж друге полягає в тому, що мене ніхто не поінформував. Поза моєю спиною відібрали землю, вже підготовлену до весни і навіть частково засіяну. Хіба так може чинити громада? Це чистої води свавілля! По-живому відрізали мене і всю мою родину від землі! При цьому явно таїлися в надії, що я опущу руки і не стану боротися за своє…

Що так, то так. Бо є і третій «нюанс»: депутати ОТГ намагалися бодай якось «легалізувати» розбійницьке рішення, тому тулили то статтю 19-ту — формування майна фермерського господарства, то 23-тю — його успадкування. Однак зрозуміли, що все одно нічого не в’яжеться. Тому за основну підставу взяли… свідоцтво про смерть Валерія Сімонова. Тобто про сина — ні гу-гу. Наче його нема і не існувало ніколи, і ніякої спадщини йому не лишилося. Виникає, щоправда, запитання: а чи бачили депутати те свідоцтво про смерть в очі? Олександр нікому з них його не давав. Утім, ніхто в сільраді його і не вимагав.

Проте значно більше важить інший факт. Річ у тому, що подібні випадки на Дніпропетровщині навіть дуже поширені. І саме в тутешніх селян урвався терпець: коли в Магдалинівському районі у такий спосіб відібрали землю ФГ «Спас», яке перейшло у спадщину від батька дочці Ганні Спасенко, юрист обласної Асоціації фермерів і землевласників Євген Падашуля вирішив через суди раз і назавжди домогтися вироку цьому фактично рейдерству. І він дійшов аж до Великої палати Верховного суду. Який 23 червня 2020 року виніс остаточне рішення, що оскарженню не підлягає: «З моменту створення і державної реєстрації СФГ відбувається фактична заміна постійного користування земельною ділянкою, і останні обов’язки, які отримав засновник господарства, переходять до СФГ». І далі: «Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб’єкта права постійного користування земельною ділянкою поза межами визначених Земельним кодексом підстав, є незаконними».

Що не ясно? Земля потрапляє в постійне користування зареєстрованих СФГ, і хто б їх не очолював — Михайло Спасенко чи його дочка Ганна, Валерій Сімонов чи його син Олександр, різниці нема. Місцева громада жодними повноваженнями не наділена, щоб туди втручатись. У разі суперечок є суд. І це нині знає вже вся Україна. Якщо десь комусь ще невідомо, то «Сільські вісті» нагадують про це. Бо дуже шкода, що в області, жителі якої і добились ухвалення справедливого рішення, керманичі окремо взятої Дубовиківської ОТГ не відають про нього і, судячи з усього, відати не хочуть.

— Від часу свого виникнення ця громада тільки тим і займається, що стежить за фермерами в літах: як тільки хто з них помирає, відразу «віджимає» надану колись йому землю, — не стримує обурення голова тутешнього СФГ «Берегиня» Сергій Фалько. — Як і в мене, а також в Антоніни Ілющенко, котра успадкувала СФГ «Світязь». Ну, ми боремось і не полишаємо надії повернути вкрадене у нас. А скільки наших побратимів, як от ФГ «Алтей», здалися перед негідниками… Життя показує, що поліція і прокуратура, а слідом за ними й місцевий суд не на боці селян. Коли я намагався попри все скосити вирощений урожай, мій комбайн заарештували, а чужий, непроханий, ще й охороняли…

З якою метою нині провадиться така «аграрно-земельна політика», пояснює згаданий уже юрист Євген Падашуля. Вгіддя відразу переводять у так звані землі запасу, роздроблюють на двогектарні ділянки і роздають начебто для ведення особистих селянських господарств «своїм» або підставним особам. Котрі, звісно, перепродають кому треба. Коротше, «торг доречний» — аж степи й поля гудуть. І одне діло, що чинять розбій, щоб набивати власну пельку. А інше, страшніше, — з корінням викорчовують селянський люд. Якщо раніше українці пишалися, що хліборобському роду нема переводу, то сьогодні його швидкими темпами спроваджують подалі від рідної землі-годувальниці.

І знаєте, як затуркані люди по селах на це реагують? Нам прикро, але не тільки в Дубовиківській громаді, а й по всій області запитують, мовляв, а хто буде і хто має контролювати ОТГ. Тобто сподіваються, що з’являться ще якісь «пани», які не даватимуть спуску вже наявним. Та ні, люди добрі, розраховувати на це марно і помилково. Якщо такі й візьмуться звідкілясь, то також, аби поживитись. Тож не давати спуску, контролювати, якщо хочете, мусите самі. На те ви й жителі своїх громад. Заручаючись підтримкою Закону. Бо те, що дозволяють собі у Дубовиківськй ОТГ, — це злочин. За який слід карати на повну. Якщо хочете, щиро волієте, аби українське село не докотилося до краху і руїн.