• Екологія

Пакет чи торбинка?

Євгенія ВИХРИСТЮК.

Як зручно — заходиш у супермаркет і відмотуєш собі кілька прозорих кульків із рулону на стійці, та й на базарі все, що продається з рук, тобі покладуть у поліетиленову тару. Потім в ті ж таки «цінні» пакетики можна ягоди до морозилки відправити, печиво крихке пересипати, всі необхідні ліки докупи скласти...

ВЕЛИКИЙ яскравий пластиковий пакет — то взагалі суцільне «благо»: за якихось 2-3 гривні отримуєш міцну упаковку для будь-якого товару. А скільки всілякого краму люди зберігають у ньому роками. Щоправда, скажімо, після риби до повторного використання не придатний. І літає потім той дірявий пакет по полю, і плаває у ставку, поки хтось небайдужий або зі службового обов’язку не прибере.

Та є надія, що ера зручного пакування відходить у минуле і навіть до нашої країни дійшов тренд на екологічність. Із 10 грудня 2021 року набирає чинності перше лімітування згідно із Законом України «Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України», а саме: у всіх магазинах, на ринках, у кафе та ресторанах буде заборонено використовувати (платно чи безоплатно) пакети з товщиною стінок до 50 мікрометрів. Саме в них покупці зазвичай складають придбані товари, а вагу вони витримують понад 7 кг. Щоправда, їх можна буде придбати для особистого використання за цінами не нижчими за мінімальні, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Тобто вартість має бити по кишені пересічного українця і спонукати його переходити на екологічнішу упаковку.

Як альтернативу експерти пропонують біорозкладні пакети, котрі зазвичай виготовляють із крохмалю або целюлози. На сьогодні ціна їх дещо вища, аніж звичного нам пластикового. Проте потужності з виробництва упаковки, наявні в Україні, цілком можливо перелаштувати на виробництво біорозкладних пакетів, щоб із часом їхня собівартість знизилась.

Ще одна «екологічна знахідка», яку активно просувають великі мережеві супермаркети, — це бавовняна торбинка, так звана сумка-шопер («шоп» з англійської «магазин»). У нас також підхопили цю ідею і в деяких популярних закладах торгівлі вже продаються торбинки з відповідними логотипами. Зручно, до того ж використовувати можна довго.

Однак щодо цієї тари екологи не настільки оптимістичні. Нещодавно міністерство навколишнього середовища і продовольства Данії оприлюднило дослідження, за яким встановлено, що торбинку з органічної бавовни необхідно використати 20 000 разів, щоб нівелювати шкоду, завдану її виробництвом довкіллю. Тобто носити таку сумку треба щодня не менш як… 54 роки. Чому? Та тому, що бавовник, який дає сировину для текстильної промисловості, зокрема і для сумок-шоперів, вважається однією з найбільш несприятливих культур з точки зору впливу на навколишнє середовище. Для боротьби зі шкідниками бавовник регулярно обробляється тоннами пестицидів. У бідних країнах, де вирощування і збирання волокна разом із насінням (бавовна-сирець) — це ручна праця, від отруєння хімікатами страждають тисячі людей.

Ще одна проблема, на яку наражаються регіони, де займаються вирощуванням бавовнику, це виснаження водних ресурсів. Часто це призводить до сумних наслідків. Наприклад, у Центральній Азії через використання колосальних водних запасів річок Амудар’я і Сирдар’я зникло Аральське море в колишніх його межах. Узбекистан і Туркменістан, по суті, стали заручниками своїх бавовняних плантацій. Адже вирощування та реалізація бавовнику — вельми важлива стаття доходу бюджетів цих країн.

Більш екологічно, ніж купувати нову сумку-шопер за 50-200 гривень, буде дістати стару торбину або пошити її самотужки з наявної бавовняної, лляної або конопляної тканини (у людей старшої вікової категорії вони, ймовірно, ще збереглися, принаймні у згадці радянська доба, коли така тара, предмет гордості домашніх умілиць, була у великому ходу). Але прати сумку все одно час від часу доведеться, а отже, знову витрачаються ресурси — вода і мийні засоби.

Утім, із частим пранням тканинної торби наразі можна почекати. Закон поки що дозволяє використовувати «надтонкі пластикові пакети шириною до 225 міліметрів (без бокових складок), глибиною до 345 міліметрів (з урахуванням бокових складок), довжиною до 450 міліметрів (з урахуванням ручок), що призначені для пакування та/або транспортування свіжої риби, м’яса та продуктів із них, сипучих продуктів, льоду, та розповсюджуються в об’єктах роздрібної торгівлі як первинна упаковка». Отже, торбинки тимчасово врятовані від оселедців, що продаються на вагу, та курячих гомілок.

Цікаво, що пластикові (поліетиленові) пакети свого часу популяризувались екологами як альтернатива вирубуванню лісів і виробництву паперових пакетів. 1959 року швед Стен Густав Тулін винайшов це пластикове «диво» задля порятунку планети. За його задумом, пакети призначалися для багаторазового використання. Однак план Туліна, втілений у життя, сьогодні поставив планету перед величезною екологічною проблемою: гори пластику заполонили суходіл та океани.

По суті, той швед мав рацію, адже абсолютно екологічної упаковки не може існувати в принципі, оскільки будь-яка тара — це продукт виробництва. Отже, найкраще, що може зробити пересічний житель для планети, не купувати спеціально по 100 штук пластикових пакетів, а використовувати їх повторно, скажімо, з-під круп, хліба цілком придадуться для заморожування ягід.