|
|
|||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
Версія для друку На головну
Накинули оком на територію Леонід ЛОГВИНЕНКО. Стежачи за тим, як в інформаційному просторі піднімається хвиля з приводу приватизації Харківського авіаційного заводу (ХДАВП), чомусь згадав радянський фільм, у якому злодій, перед тим як іти на діло, каже своїм підручним: «Красти нічого не треба — все вже вкрадено до нас». А в сучасних умовах можна доповнити: «…і приватизовано теж». Але ні, виявляється, дещо залишилось у власності держави. ТЕ, що державне авіапідприємство у боргах як у шовках, ні для кого не секрет. От і місяць чи два тому заводська профспілка пікетувала Харківську ОДА — вимагала виплатити зароблене та змінити директора. Лихоманить завод уже років десять, якщо не більше. Пригадується, ще за прем’єрства Юлії Тимошенко він мав борги. Тоді було влито величезні бюджетні кошти буцімто для його порятунку. Одного з керівників підприємства навіть запроторили за ґрати, звинувативши в якихось махінаціях. Однак це не допомогло. Підприємство з 2015 року не будує літаків, і справи в нього таки кепські. Нардеп від «Слуги народу», член Комітету ВР із питань нацбезпеки, оборони та розвідки Ігор Копитін заявив, що боргів у заводу прірва — 4,5 млрд грн, коли активів лише на 2,5 млрд. А ще проблема — російські комплектуючі, які нібито становлять 60-70 відсотків літака Ан-74. Для того щоб відбулось імпортозаміщення, кажуть, потрібні гроші й час — близько 150 млн дол. та три-чотири роки. Пан Копитін і вихід підказав: залучення стратегічного інвестора. «Нам необхідні рішучі кроки, які створять умови для відновлення роботи таких важливих для економіки України підприємств», — наголосив він. Коротко кажучи, треба приватизувати завод, чим, власне, нікого не здивував, бо така думка нині в моді. Аби передати це держпідприємство у приватні руки, необхідно ухвалити відповідний закон, проєкт якого вже підготували ревні «слуги». В авторському колективі є такі одіозні персони, як Мар’яна Безугла. Нагадаю, це та «борчиня за справедливість», що очолює комісію ВР із розслідування «Вагнергейту» — зливу операції із затримання вбивць українців. Ви самі бачите, як під її головуванням ця комісія робить усе можливе, аби «відмазати» вищих посадових осіб, підозрюваних у державній зраді. Якщо такі люди серед авторів, то хіба може бути довіра до них? Насторожує також те, що слухання законопроєкту, які розпочались 21 вересня в комітетах Верховної Ради, за словами гендиректора авіазаводу Олександра Кривоконя, відбуваються без участі представників ХДАВП та Укроборонпрому. Також він вважає, що проєкт документа потрібно суттєво доопрацювати. Якщо ж використовуються такі підходи до приватизації, то виникає закономірне запитання: а чи все тут чисто й прозоро? Шеф-редактор видання «Depo.Харків» Юрій Ларін, котрий вивчав проблему глибоко, наголошує, що законопроєкт ґрунтується на сумарній вартості активів у розмірі приблизно 93 млн доларів (2,5 млрд грн). Утім, завод розташований у самісінькому центрі Харкова, до нього підведено всі комунікації, загальна земельна площа — понад 260 гектарів. Навколо дубові ліси, є дві хороші під’їзні дороги — вулиця Пушкінська з одного боку та Білгородське шосе з іншого. Вартість сотки землі в тому районі сягає 4-7 тисяч доларів. Мінімальна ринкова ціна тільки території без майна і філіалів — 104 млн доларів. Спокуса неймовірна для забудовників! У цехах підприємства є понад півтора десятка літаків різних стадій готовності. Там також стоять два майже добудовані Ан-140, ціна кожного сьогодні — близько 30 млн доларів. Тобто тільки ці літаки перекривають дві третини того, що нарахували «слуги народу». А ціна готового Ан-74, наприклад, за «казахським контрактом» — 29,58 млн доларів. Таким чином, підводить риску пан Ларін, вартість активів насправді величезна. — Розумники, які казатимуть, що нехай ліпше так, а то тільки борги накопичуються, нехай ідуть лісом, — не вельми панькається з популістами Юрій Ларін. — Це все одно що продавати свою квартиру за копійки, аби не платити комуналки. Серед можливих приватизаторів авіазаводу в ЗМІ називають запорізьке підприємство «Мотор-Січ». Нещодавно воно фігурувало у скандалі, що виник у зв’язку з його переходом у власність китайців. КНР і нині погрожує Україні судовими позовами щодо цього. Яка роль власників стратегічного підприємства в оборудці, яким вони там боком, залишається таємницею. В часи «дикої» приватизації популярною була схема: довести підприємство до банкрутства й купити його за копійки, не забуваючи дати «відкат» чиновникам та депутатам, які контролюють процес. Хочеться сподіватися, що подібне в цьому випадку не реалізується. Версія для друку На головну |
Довелося просити в сусідівЧитатиУ реєстрі платників зміниЧитатиКомпенсують втратиЧитати«Передовики» змінилисяЧитатиIз киснем бідаЧитатиЗону відчуження — на аукціонЧитатиНе вакциновані не працюютьЧитати |