• Від Шамоні-1924 до Пекіна-2022

Крізь хуртовини, під водою і на конях

Микола МОТОРНИЙ.

Десяті зимові Олімпійські ігри відбулися з 6-го по 18 лютого 1968 року у французькому Греноблі.

ПІД ЧАС підготовки у місті було зведено спортивний архітектурний ансамбль, головним об’єктом якого стала арена Центрального олімпійського стадіону. Олімпійська факельна чаша на ньому була виконана з алюмінію, її основою стала складна конструкція — багатоелементна висока вежа. Для подачі газу на неї встановили 60 тисяч метрів труб і понад 600 тисяч різних елементів кріплення.

9 травня 1967 року в Тегерані МОК схвалив попередній план маршруту факельної естафети. До цього маршрут не був такий тривалий — понад 45 діб (16 грудня 1967-го — 6 лютого 1968 року), а довжина — понад 7300 кілометрів. Початок факельної естафети видався драматичним: у Греції 13 грудня 1967-го сталася спроба державного перевороту. Французька делегація, яка мала відбути до Афін 14 грудня, змушена була відкласти свій від’їзд. Та 16 грудня церемонія запалення олімпійського вогню в Олімпії все ж відбулася. Звідти факел літаком доправили в аеропорт Орлі (Франція).

Було передбачено проходження факельної естафети по 170 містах. По всій довжині траси 3500 кілометрів атлети долали пішки, 1600 км — на лижах, 1900 км — із використанням різних технічних засобів (літак, вертоліт, автомобіль, велосипед, човен і акваланг), 300 кілометрів — верхи на конях. Всього в естафеті взяли участь п’ять тисяч спортсменів, а їхній ескорт становив 80 тисяч людей. За подією спостерігали понад два мільйони глядачів.

Кілька разів факелоносці долали дистанцію під час сніжної заметілі. Складним був і етап, коли перенесення олімпійського смолоскипа проводилось водолазом у морському порту Марселя. Найстарішому факелоносцеві було 75 років, а наймолодшому — сім.

6 лютого 1968 року факельна естафета прибула до Гренобля. Останнім факелоносцем був французький фігурист Ален Кальма. Він, подолавши дистанцію 95 сходинок, запалив вогонь в олімпійській чаші Центрального стадіону Гренобля.

На церемонію відкриття 10-ї Білої Олімпіади-1968 прибув президент Франції Шарль де Голль. Був виконаний державний гімн Франції — «Марсельєза». Олімпійську клятву від імені усіх учасників виголосив французький гірськолижник Лео Лакруа. Починаючи з 1968 року МОК, за пропозицією Олімпійського комітету СРСР, вніс до церемонії відкриття також олімпійську клятву суддів, яку вимовляє представник країни, де відбуваються змагання.

У X зимових Олімпійських іграх узяли участь 1158 спортсменів із 37 країн. З них чоловіків — 947, жінок — 211. Вони розіграли 35 комплектів нагород із 6 видів спорту. Дебютували на зимових Іграх представники Марокко, а спортсмени НДР і ФРН, які складали у 1956-1964 роках Об’єднану німецьку команду, виступили самостійними збірними.

Найбільше медалей завоювали представники Норвегії, які успішно виступили в змаганнях ковзанярів та лижників (перегони і стрибки з трампліна). Команда СРСР (74 спортсмени з 25 регіонів п’яти союзних республік) завоювала на одну (золоту) медаль менше. Краще за інших виступили італійські бобслеїсти, радянські біатлоністи і хокеїсти, шведські лижниці, французькі гірськолижники (і чоловіки, і жінки), саночники з НДР, американські фігуристи. Медальна трійка призерів загальнокомандного турніру мала такий вигляд: Норвегія — 14 (6-6-2), СРСР — 13 (5-5-3), Франція — 9 (4-3-2).

У Греноблі радянські спортсмени здали свої позиції в лижному спорті і швидкісному бігу на ковзанах. Якщо на попередніх зимових Олімпійських іграх в Інсбруку із цих видів на рахунку команди СРСР було вісім золотих медалей, то в Греноблі — тільки дві. І це завдяки несподіваній перемозі у стрибках із 90-метрового трампліна українця Володимира Бєлоусова (на фото), який зумів у важкій боротьбі випередити переможця змагань на 70-метровому трампліні — чехословацького спортсмена Їржі Рашку.

Сенсацією змагань лижників стала перемога на 30-кілометровій дистанції італійця Франко Нонеса. Це була перша за історію золота медаль представника південної країни в лижних перегонах.

У швидкісному бігу на ковзанах слабкий виступ радянських спортсменів не зменшив суперництва. Найгостріша боротьба точилася між ковзанярами Нідерландів, Норвегії, Швеції та Фінляндії. Нідерландські спортсмени завоювали три золоті медалі, представники команди США, Норвегії, Німеччини, Швеції та СРСР — по одній медалі.

У жіночому одиночному катанні блискучу перемогу здобула «королева льоду» Пеггі Флемінг. У парному фігурному катанні на ковзанах вдруге поспіль переможцями стали Людмила Бєлоусова та Олег Протопопов. Їхніми головними суперниками на цих змаганнях були інші радянські спортсмени — Тетяна Жук та Олександр Горелік, які здобули срібні медалі. До речі, 1979 року дворазові олімпійські чемпіони, чотириразові чемпіони світу та п’ятиразові чемпіони СРСР Людмила Бєлоусова й Олег Протопопов не повернулися з поїздки з показовими виступами до Швейцарії. На той час вони працювали солістами Ленінградського балету на льоду. Пара попросила притулку у Швейцарії та оселилася в селі Гріндельвальд. Після цього імена Білоусової та Протопопова вилучили з усіх радянських спортивних довідників. А коли організатори Олімпіади 1988 року запросили їх на показові виступи, радянська делегація погрожувала, що бойкотуватиме церемонію закриття.

Успішно виступили також біатлоністи СРСР: золота медаль в естафеті 4х7, 5 км і срібна (Олександр Тихонов) — у гонці на 20 кілометрів. Незважаючи на поразку в матчі з чехословацькою командою (4:5), хокеїсти СРСР зуміли здобути «золото», перегравши інших суперників.

У змаганнях на одномісних санях серед жінок перше місце виборола італійка Еріка Лехнер. «Золото» їй дісталося після того, як провідні саночниці команди НДР були дискваліфіковані за незаконне нагрівання полозків.

На церемонії закриття зимових Ігор-1968 естафету передали Японії — країні — організатору XI зимових Олімпійських ігор 1972 року.