• Прошу слова

«Українці, не вбивайте землю!» —

_{закликає керівник агрофірми «Додола» Василь Штендера}

Василь ПІДДУБНЯК.

Херсонська область.

ЗА ПЛОЩЕЮ чорноземів (28 млн га) Україна посідає четверте місце у світі після Росії, США та Китаю. Саме родючі землі — запорука продовольчої безпеки населення країни. Та про яку безпеку можна говорити, якщо наша держава — незаперечний лідер із розораності сільськогосподарських угідь.

Найбільше розораних земель у Херсонській області — 90,3%. І це в степовому краї, де привільно почуваються суховії і пилові бурі, де вже давно пора сказати плугам: «Геть із поля!»

Однак ніхто не каже — ні керманичі області, ні вчені, ні представники Інституту охорони ґрунтів України. Втім, це не зовсім так.

Наш співрозмовник — Василь Штендера, засновник і директор агрофірми «Додола», що у Бериславському районі. Має молодий краянин дві вищих освіти — агрономічну й економічну, засвідчені червоними дипломами, а також органічну відразу… до плугів. І в цій відразі Василь Олександрович — твердий послідовник видатного українського вченого агронома І. Є. Овсінського (1856-1909 рр.).

Іван Євгенович, основоположник безполицевого обробітку ґрунту, свого часу заявив: «Знаменитий Крупп своїми снарядами воєнної руйнації не завдав стільки шкоди людству, скільки завдала одна фабрика плугів для глибокої оранки…»

— Нині ця шкода має набагато більші масштаби, — констатує Василь Штендера. — І якщо люди, котрі працюють на землі, не стямляться, нас вже у недалекому майбутньому велике лихо спіткає!

— Ви чи не першим впровадили у своєму господарстві, а ширше — у зоні ризикованого землеробства воістину революційну технологію вирощування різних сільгоспкультур…

— Ця технологія, відома у світі під назвою No-till, має, як бачимо, українське коріння. Йдеться про систему так званого нульового обробітку ґрунту — без плуга. Я звернувся до цієї технології у 1995-1996 рр., бо, вирісши у селі, на власні очі бачив, що таке розорана земля. Це пилові бурі, це поява нових ярів, це змитий у водойми гумус. Були і суто економічні міркування: технологія No-till дає змогу за мінімуму затрат вирощувати високі врожаї.

— Аграрії нинішній рік оцінюють по-різному: нормальний, аномальний, важкий… А для вашого господарства?

— Торішня осінь була дуже перспективною. Сходи всіх озимих культур око радували! Ми їх обробили від шкідників і хвороб, взимку вносили необхідні добрива… І одержали відповідні результати. Скажімо, озима пшениця дала на круг близько 6 тонн зерна з кожного гектара, а ріпак — близько 3 тонн. Щоправда, там, де ми лише впроваджуємо технологію No-till, урожайність була на 20-30 відсотків меншою. Але таких площ у нас небагато — ті, які ми взяли в оренду нещодавно. Застосовували нову технологію поступово: спершу на 100, потім на 200, 300 гектарах. Поля доводилося вирівнювати, бо при технології No-till саме сівалка, а не комбайн — запорука врожаю. Коли ми починали впроваджувати нову (зауважу — українську) технологію, на яку весь цивілізований світ переходить, то в Україні під неї була лише вітчизняна стерньова сівалка — СЗС 2.1. Тож пристосовувалися під нашу класику — поверхневий обробіток ґрунту.

Мені тоді казали: «Василю, що ти робиш, яка класика?! Треба орати, дискувати»… А я своє гнув: буду платити механізаторам навіть за простій, але від цієї технології не відступлюся!

Потім уже придбали сівалку Great Plaіns із шириною захвату 3,6 метра. Сьогодні ж в обробітку агрофірми «Додола», яка створена у 2008 році, 3,5 тисячі гектарів землі. Зрозуміло, що однією сівалкою тут уже не обійдешся. Та й, зрештою, не тільки у сівалках річ. No-till, як і всяка технологія, потребує, зрозуміло, комплексу знарядь — передовсім обприскувачів, аби вчасно й оперативно боротись із бур’янами, шкідниками та хворобами посівів озимини — пшениці, ріпаку, а також соняшнику. А зараз, відновлюючи зрошення, ми вже ввели у сівозміну і пожнивну сою. Проте суто нашою (і не лише нашою, а й усього українського Півдня) є озима пшениця. Але під неї треба шукати гарні попередники. І ми вже знаємо, які.

— Пане Василю, я особисто захоплений тим, що ви робите. Наш херсонський степ давно чекав на таких ощадливих господарів, як ви, котрі й урожаї гарантовані збирають, а головне — головне! — землю бережуть, відроджують, із тим щоб передати майбутнім поколінням не «мертві» гектари, а живі, здатні родити, простори. Чому ж тоді технологія No-till так туго в Україні загалом і на Херсонщині зокрема впроваджується?

— Технологія, повторюся, прекрасна. Але біда в тому, що люди хочуть одержати результат одразу — у перший же рік її впровадження. Кажу як практик: «Не вийде!» Перехідний період для неї — максимум три роки. І це землероби повинні розуміти. А розуміють же по-своєму: мені простіше робити так, як робили наші діди.

Не мною сказано і не мною зауважено: той, хто вигадав плуг, вигадав кінець світу. Вітрова і водна ерозії знищують землю. Я запитую у наших же господарників: «Хто тобі давав право рити землю?»

Є, до речі, дуже гарний фільм радянського виробництва, знятий на Ростовській студії документальних фільмів, — «Створення хліба». Є і друга стрічка цієї ж студії — «Залізні сходи». Я порадив би нашим достойникам, перш ніж переписувати довгострокові плани і далекосяжні програми, зібратися разом і переглянути ці стрічки, відтак глибоко задуматися. Задуматися хоча б над тим, що у нас на Херсонщині за останні роки значно побільшало ярів. Над тим, що зливи змивають усе, що на їхньому шляху, передовсім святая святих — гумус…

— А на землях, орендованих «Додолою»?

— У нас руйнівні процеси завдяки технології No-till зупинилися, за винятком земель, які ми взяли в обробіток нещодавно.

Повторюю ще раз: No-till — це насамперед знання. Треба знати, як боротись із бур’янами, якою нормою насіння сіяти, як мульчувати ґрунт. А мульчування — це додаткові знаряддя. Та що там казати! Той же комбайн потрібно було купувати з необхідним подрібнювачем соломи, із розподілом полови…

— Іде глобальне потепління. І воно вже не теорія. Хтось переорієнтовується на нові сорти, хтось — на технології…

— Це справді так. Раніше ми, діти Півдня, вчилися впроваджувати традиційні для українського землеробства класичні богарні технології. Але й цього вже замало, бо і їх, знаю, ніхто не дотримується. Колись кожне господарство — колгосп чи радгосп — займалося не лише рослинництвом, а й тваринництвом. А чи багато нині господарств, які тримають худобу? Отож… З огляду на ситуацію — ринкові умови, бездотаційність галузі, зростання орендної плати за землю — аграрії застосовують екстенсивні технології — пар (у кращому разі) — пшениця-соняшник… А що завтра буде, нікого не цікавить. Вихід один — шукати нові нетрадиційні технології.

— Чи так уже й не цікавить?

— Центральні регіони вже теж цікавляться цією технологією. Ми вже трохи як ті місіонери працюємо — безкоштовно консультуємо друзів в інших областях України (Запорізькій, Черкаській та інших), а також наших сусідів, які на практиці переконалися: технологія No-till в умовах ризикованого землеробства і глобального потепління — це наше майбутнє.

— Ви давно відсіялися?

— У строк. Третину озимого клину засіяли за технологією No-tilтам, де була волога, а через кілька днів — на решті площ, заробляючи насіння на комфортну для проростання глибину. Повинен зауважити, що наше господарство націлене на максимальну сівбу озимих культур — пшениці, ячменю і ріпаку. Ріпак — це для дотримання сівозміни. Торік придбали нову 18-метрову сівалку — Horsch Maestro з міжряддям 50 сантиметрів, 36 сошників. Дорога машинерія, але вона того варта. Щодоби ми можемо засівати близько двохсот гектарів площ.

— Напевне, і впроваджування самої технології No-till влітає в копієчку…

— Це так. Така технологія потребує значних фінансових вливань. Проте краще один раз напружитися, щоб мати потім значний зиск. Тільки шаблонів тут не повинно бути. Ми, наприклад, ніколи не сіємо загущеними нормами. Якщо посіви не загущені, то рослини не витягуються, не пригнічують інших рослин, а наявна у ґрунті волога іде на формування двох-трьох продуктивних стебел. На добривах не заощаджуємо. Голодна рослина — поганий урожай. Ми цього року на кожний гектар дали по 100-120 кілограмів азоту. Ну, і технологія No-till, яка забезпечує посіви так званим сухим поливом.

— Що ж це за полив такий?

— Поясню. Насправді рослина ґрунтової посухи не боїться. Її гнітить повітряна посуха. І тут не важливо, зрошувані землі чи богара. Людям під силу, перемагаючи примхи погоди, забезпечувати посіви таким «сухим поливом». Хто не знає, як — ласкаво просимо!

— Дякую за розмову. Сподіваємося, що вона зацікавить господарників і вони таки почують ваш заклик: «Українці, не вбивайте землю!»

— Хочеться, щоб почули!