Наша пошта

Де ж той здоровий глузд?

Микола ЮРЧИШИН.

ЧИМАЛО зусиль доводилося докладати давньому передплатникові «Сільських вістей» із села Дорожнянка Пологівського району Запорізької області Валерієві Петровичу Силці, щоб одержати черговий номер нашої газети. Її увесь час кудись запроторювали. І тільки після численних скарг на адресу обласної дирекції Укрпошти знаходили і доставляли адресату. А ось номера 95-го за грудень минулого року так і не знайшли. Про таке недбале ставлення до службових обов’язків ветеран праці повідомив редакцію, а ми, відповідно, передплатний відділ центрального поштового відомства. І вже наступного дня з Укрпошти сповістили, що довгожданий 95-й номер «СВ» врешті-решт розшукали і вручили В. Силці, перед ним вибачилися.

Та, очевидно, пологівські поштовики працюють за принципом «поки грім не гримне, баба не перехреститься». Бо як розуміти те, що Євдокії Харлампіївні Маленко із села Сміле цього ж Пологівського району в січні доставили лише 1-й, 2-й та 7-й номери «СВ», а з 3-го по 6-й та 8-й кудись безслідно зникли. Це що? Безвідповідальність чи саботаж?

А як пояснить керівництво Укрпошти той факт, що жителька Микулина Шепетівського району Хмельниччини Валентина Миколаївна Пшенична і досі за січень поточного року не одержала жодного номера «СВ»? Телефонувала стосовно цього в обласну дирекцію Укрпошти, там пообіцяли розібратись, але віз, як кажуть, і нині там. А ще В. Пшенична повідомила, що жителі їхнього населеного пункту вимагають від гендиректора центрального поштового відомства Ігоря Смілянського, аби той розпорядився повернути їм листоношу Галину Дмитрівну Процюк, яка добросовісно обслуговувала 260 дворів Микулина. Без затримки доставляла періодичні видання, листи, пенсії, квитанції за комунальні послуги. Проте її безпідставно скоротили, натомість на так звану пересувну пошту взяли байдужих до виконання своїх обов’язків людей. «Чому, призначаючи листонош на ВПЗ, ніхто не запитав про це думки селян?» — резонно запитує Валентина Миколаївна.

У такій же ситуації опинилась і Зоя Яківна Ріпка із Березівки Красноградського району Харківщини. День у день виглядала бабуся свою «Селяночку» в січні, а її не несуть, хоча торік вчасно передплатила на перше півріччя 2022-го. «Навіщо поштовики так тяжко знущаються з мене, куди запроторили вони мої газети?» — бідкається Зоя Яківна.

Невтішні сигнали надходять і з Миколаївщини. Люди скаржаться, що протягом грудня-січня їм постійно недодавали по три-чотири номери «Сільських вістей». Про це, зокрема, розповіли Любов Павлівна Станіславова із Юр’ївки Баштанського району та Наталя Миколаївна Демиденко із Зелених Кошар Первомайського. Вони вимагають повернути в їхні села листонош Олену П’ятиченко та Анну Федько, яких скоротили за те, що... сумлінно виконували свою роботу. Де, питається, здоровий глузд?

На невчасну доставку «Сільських вістей» (на 10-12-й день після їх виходу) нарікають Микола Григорович Омельяненко із Гоголевого Миргородського району та Павло Олексійович Бовкун із Лубен Полтавщини, Ганна Семенівна Сирна зі Шляхової Коломацького району Харківщини, Катерина Никифорівна Колотило із села Крути Ніжинського району Чернігівщини, Дмитро Андрійович Овдієнко із Гостомеля Бучанського району Київщини.

Що скажете на це, пане Смілянський?