Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

Ще й сміху не було, а кума вже сміється

Степан ГРИГОРЧУК.

смт Ланівці

Тернопільської області.

 — Чого ви такий радісний? — запитала сусідка у 100-літнього діда.

— Я сьогодні випадково розбив дзеркало, — відповів той.

— О Боже, це ж означає, що вас аж сім років переслідуватимуть невдачі!

— Знаю... — радісно відгукнувся старенький. — Хіба це не чудово?!

* * *

Покупець запитує бабусю, яка продає молоко:

— Скажіть, а воно у вас не розведене водою?

— Бог з вами, схаменіться, у нас така нестача води, що доводиться воду молоком розводити.

* * *

Дружина, збентежена і бліда, з медичним довідником підходить до чоловіка:

— Ну що тобі казала! Я добре знала, що хвора. І тепер знаю, яка у мене хвороба. Слухай уважно: «На початковій стадії захворювання нічим себе не виявляє, і хворий почувається цілком здоровим...» От бачиш, точнісінько, як у мене.

* * *

Розмовляють двоє сусідів:

— Ти чув, що від споживання сала виникає склероз?

— А я ото собі думаю, що воно так: як вранці з’їм сальця, то цілий день не пам’ятаю, що хочеться їсти.

* * *

— Мені здається, що ваші обіди по 20 і по 30 гривень абсолютно однакові.

— Ну що ви. Подивіться: адже тарілки зовсім інші.

* * *

— Офіціанте, що це за рідину ви мені подали?

— Бульйон, пане матросе.

— Отже, по-вашому, я всі 10 років плавав у бульйоні?

* * *

— Панотче! Чи можна наживатися на чужих помилках?

— Ні, сину мій. Це великий гріх перед Богом.

— Тоді поверніть мені 500 гривень, які ви взяли з мене за вінчання.

* * *

— Ви не розмовляєте під час сну? — запитує лікар пацієнта.

— Ні, лікарю, хоча часто розмовляю, коли інші сплять.

— Цікаво!

— Річ у тому, що я лектор.

* * *

— А я вчора дружину свою покинув. Вона від мене в ліжку вимагала неможливого.

— А що саме?

— Щоб я вночі в ліжку не хропів.

* * *

— Я 20 років заміжня і весь цей час була закохана в одного і того ж чоловіка, — повчає мати свою дочку.

— Ну і скандал же буде, коли я про це батькові розкажу.

* * *

Із розмови двох семирічних хлопчиків.

— Ну і чудні наші батьки!

— Це ж чому?

— Поміркуй сам. Спочатку вони навчають нас ходити і говорити, а потім хочуть, щоб ми сиділи і мовчали.

* * *

— Кажуть, ти розлучилася зі своїм Миколою?

— Так. Він мені більше не подобається.

— А віддала йому ті золоті сережки, які він подарував?

— Ні, вони мені все ще до вподоби.

* * *

— Люба, а чого це в борщі плаває риба?

— Милий, це не борщ, а юшка.

— А чому ж тоді в ній плаває капуста?

— Ну ти й нудько! Тобі ніколи не догодиш.

* * *

— Маріє, здрастуй! Сто років не бачились. Як живеться тобі в шлюбі, як чоловік?

— Усе чудово, правда, після заміжжя я значно виросла в його очах. Раніше він називав мене мишкою, а тепер — коровою.