• Чим душа багата

Магія світла і любові

Лариса ПИЛИПЕНКО.

Ця історія — про двох молодих людей, щасливих і красивих душею. І про те, як несподівано створена з брухту річ стала початком творчого процесу, відтак привела до перемоги у престижному конкурсі митців.

ДЛЯ ВОЛОДИМИРА і Тетяни Клемазових це було приємним бонусом, проте головними для подружжя є багато інших цінностей. Передусім те, що вони є одне в одного, що не розлучаються навіть на короткий час, мають багато спільного.

Клемазови — полтавці. Володимир закінчив Полтавську державну аграрну академію за спеціальністю «Ветеринарна медицина», працює за фахом. Таня дає раду бухгалтерській справі.

Напевне, доля недаремно поєднала їхні життєві шляхи, спільно вони яскраво розкривають грані своїх талантів. Володимир створює дивовижні світильники, Тетяна — художниця.

Дружина як ніхто знає найбільше про таємниці чоловікових улюблених занять. «Володя років чотири тому допомагав оформлювати виставку народній майстрині витинанки Наталії Миколаївні Сташкевич, — розповідає Таня. — Ця мисткиня виготовляє дивовижні роботи з паперу. Мій чоловік захоплений мотоспортом, то часто відвідує місця, де можна знайти різні деталі. Саме тоді так склалося, що знайшов усе необхідне і зробив світильник, потім іще кілька… І вийшло, що втілив у життя чудову ідею — підсвітив витинанки, вони заграли зовсім по-новому!»

А далі так і пішло. Майстер знаходить у пунктах прийому брухту, а також у знайомих, котрі займаються ремонтом автомобілів та електроінструментів, різні деталі і творить із них дива. «Люди викидають стільки техніки із різноманітними деталями, — каже Володимир. — Тому для мого захоплення потрібні мінімальні витрати ресурсів та інструментарію для обробки. А ще брухт з автомайстерень має високий ступінь міцності».

Завдяки умілим рукам і фантазії Володимир виготовив численну кількість оригінальних світильників, збився з ліку, скільки їх. Частину подаровано друзям і добрим людям, багато представляється на різноманітних виставках. Світильники є у вигляді драконів, планетарні. Неймовірна композиція однієї з робіт вражає складністю створення — батьки, дитина і песик у вигляді ліхтариків…

Перша персональна виставка робіт Володимира Клемазова «Магічне сяйво забутих речей» відбулася три роки тому у Полтавському літературно-меморіальному музеї В. Г. Короленка. Потім презентації світильників одна за одною проходили у місцевій творчій кав’ярні, де і нині відвідувачі із захопленням розглядають його роботи, а також у Полтавській обласній бібліотеці. Милувалися люди чудовими доробками під час вернісажу «Твій слід на Землі» у селі Щербані на Полтавщині. А роботу «Урбанізація» автор представив на конкурс світильників із вторинної сировини «Декор і світло»: дерево, скуте металом, гине, як вмирає все живе навколо, до чого торкається байдужа людська рука. Автор вклав у витвір наболіле — думку про те, що в умовах стрімкого розвитку сучасних міст природа опиняється, наче в ув’язненні, і це поступово призводить до її знищення.

Тетяна розповідає, що ця тема болить їм обом. Подружжя багато часу проводить за містом, любить виїздити на річку, мандрує до моря у Бердянськ. Чоловік має одну пристрасть — підводну риболовлю, дружина чекає його на березі і малює.

Потяг до малювання вона відчула в дитинстві, проте на цьому шляху зустрілась байдужа людина, яка керувала гуртком. Її присуд був категоричний: нема чого цим займатися, не відчуваєш барв. Таня вишивала, плела, але потай усе ж мріяла, що колись їй вдасться й малювати. Так і сталося, зустріч зі справжнім майстром-педагогом зміцнила віру, на полотні почали з’являтися сміливі образи. Нині якщо Тетяна не біля мольберта, то не розлучається з олівцем, блокнотом — рукою наче водить серце.

Володимир та Тетяна Клемазови — учасники проєкту «Ветеринари у мистецтві», авторкою якого є народна майстриня, лікарка ветеринарної медицини Яна Ісаєнко. Також вони взяли участь та стали переможцями конкурсу майстрів «Україна з любов’ю» (2020 р.), їхні вироби увійшли до каталога робіт сотні найкращих майстрів України.

Сьогодні життя подружжя плине звичним руслом. Працюють, творять. Втілюють ідеї щодо облаштування будинку у передмісті Полтави, де мешкав до одруження Володя з батьком. Це чудова місцина серед мальовничої природи, поруч ліс і річечка, а з вікон видно куполи старовинної церкви. На жаль, тата вже немає, а молоді господарі з обережністю і любов’ю реконструюють оселю. Найошатнішою її окрасою залишиться стара піч, що гріла господарів понад сотню років.

Розповідаючи про цей дім, Таня не може приховати захоплення. А я вже бачу, як подумки вона шукає місце дивовижним світильникам, які Володя створить для їхнього гніздечка, а вона прикрасить його своїми картинами.