|
|
|||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
Версія для друку На головну
Ракетний терор Михайло ВЕДМІДЬ. НАЙГАРЯЧІШОЮ точкою минулого тижня, як і у попередні дні, залишався Лисичанськ — єдине місто на Луганщині, яке перебувало під контролем ЗСУ. Незважаючи на величезні зусилля противника, який поливав вогнем усе, що бачив перед собою, наші оборонці мужньо трималися, відбиваючи шалені атаки ворога. У неділю, 3 липня, міністр оборони рф сергій шойгу повідомив путіну, що нібито вся Луганська область України була «визволена» силами російських військових та бойовиків «лнр». Утім, того ж дня Володимир Зеленський під час зустрічі у Києві з прем’єр-міністром Австралії Ентоні Албенізі зауважив, що захоплені ворогом населені пункти мають властивість із часом повертати собі статус-кво. Також на сході наші воїни відбили спроби штурму російських військ на Слов’янському та Харківському напрямках, зупинили наступ ворога поблизу населеного пункту Спірне Донецької області. Гриміло і на півдні. Російські окупанти завдавали систематичних ракетно-артилерійських ударів по позиціях ЗСУ, а також по об’єктах військової та цивільної інфраструктури на Миколаївському, Херсонському і Запорізькому напрямках. У відповідь отримували такі ж удари. Крім того, на Херсонському та Запорізькому напрямках ЗСУ успішно провели контрнаступ. Наприкінці тижня добряче попрацювала фактично на всіх напрямках бойових дій і авіація Повітряних сил ЗСУ — у Миколаївській, Запорізькій, Харківській, Донецькій та Луганській областях. Як повідомили у Генштабі, знищено близько 20 одиниць ворожої техніки та два польові склади боєприпасів. Ціла військова епопея розгорнулася довкола раніше захопленого окупантами острова Зміїний, що за кількадесят кілометрів від Одеси. Ще із 20-х чисел червня ЗСУ почали наносити по ньому методичні удари ракетами, артилерією та авіацією. Внаслідок чого вслід за російським воєнним кораблем пішли шість зенітно-ракетних комплексів, радіолокаційна станція, купа військової техніки та особового складу загарбників. Тож у четвер, 30 червня, залишки росіян змушені були покинути злощасний для них острів. А свою ганебну втечу від українських атак, щоб не осоромитись, назвали «актом доброї волі». У понеділок, 27 червня, весь світ дізнався про нові воєнні злочини окупантів: було завдано ракетного удару по торговому центру у місті Кременчук Полтавщини. 18 загиблих, 65 поранених — кривавий результат трагедії. Ще 21 людина вважається зниклою безвісти. А у ніч проти 1 липня російська армія вдарила по смт Сергіївка Білгород-Дністровського району Одеської області. Ракети влучили в житлову дев’ятиповерхівку та базу відпочинку. Загинула 21 людина… Загалом же обстрілювалася майже вся територія України. Минулого тижня у Мадриді завершився саміт НАТО. На ньому росія оголошена головною загрозою безпеці країн Північноатлантичного альянсу. Нагадаємо, що до цього рф, навіть незважаючи на її агресію проти України 2014-го(!), офіційно вважалася «партнером» НАТО. Російське вторгнення в Україну мало, за задумкою кремля, зупинити розширення альянсу, а призвело до зворотного ефекту — раніше нейтральні Швеція та Фінляндія отримали запрошення вступити до цього блоку західних країн. Ще одна подія викликала неабиякий резонанс. Раніше Литва офіційно оголосила, що у рамках санкцій ЄС припинила залізничний транзит частини вантажів із основної території росії до калінінградської області. У москві заметушилися і заявили, що знайдуть інший, силовий, спосіб розв’язання проблеми. Це неабияк наполохало Німеччину, адже у разі виникнення збройного конфлікту з рф німецькі солдати, які базуються в Литві, можуть бути у нього втягнуті. Остаточне рішення Брюсселя щодо цього питання має бути готове до 10 липня. Ще один політичний скандал, який багато ЗМІ воліють не дуже роздмухувати, пов’язаний із візитом президента Індонезії Джоко Відодо спочатку до Києва, а потім до москви. На брифінгу за підсумками зустрічі з путіним Відодо заявив, що передав йому послання Зеленського. На що прессекретар останнього Сергій Никифоров у коментарі українським ЗМІ зазначив, що ніякого послання в кремль Глава України не передавав: «Президент України, якщо хоче до когось звернутися, робить це публічно у своїх щоденних зверненнях». Такі протилежні заяви змусили багатьох людей почухати потилицю. Загальний настрій у своєму коментарі у соцмережі передав один із дописувачів: «Не думаю, що президент іншої країни мав причини на весь світ оббрехати Зеленського, а те, що хтось із них бреше, — беззаперечно!». Що ж, політика вона така. Втім, головним у припиненні війни, встановленні сталого миру і гарантуванні безпеки є кінцевий результат. Версія для друку На головну |
Агроекспорт зростаєЧитатиСпрощено процедури реєстраціїЧитатиДесятки тисяч злочинівЧитатиВкотре обіцяють подолати дефіцитЧитатиТепер «безвіз» ще й транспортнийЧитатиПовернулися додомуЧитатиЖінки служитимуть лише за бажаннямЧитатиХарчів меншеЧитати |