Наша пошта

Бережіть своє життя

Жанна ПАРЧУК.

м. Сарни Рівненської області.

БУВ теплий літній вечір, у нашому дворі гралися діти. Хтось із сусідів прополював квіти, хтось просто сидів на лавці. Вкотре пролунав сигнал тривоги. Мало хто відреагував на нього: люди чомусь розслабились і гадали, що не долетить. Аж ні: все враз задрижало, завило, почало коїтися щось неймовірне, істерично закричали діти. Я навіть не зразу зрозуміла, що сиплеться віконне скло. Серце просто вилітало з грудей. І раптом побачила, як у мою квартиру на третьому поверсі залітає дитяча шапочка. Я вхопила її і кричу: «Вася, це не вашої доньки?!». Сама ж при цьому звертаюся до іншого сусіда — Гриші. То були якісь некеровані емоції, коли світ став навиворіт у прямому значенні слова. Це згодом я зрозуміла, що шапочка, через яку я так сполошилася, до ситуації була практично не «причетна»: як ми згодом дізналися, загинули люди на СТО та автомобільній мийці. Один із майстрів, 43-річний Дмитро з дружиною та трьома дітьми, ще 2014-го втік з окупованого Стаханова до Сарн. Працював тут на шиномонтажі. А внаслідок ворожого «прильоту» 25 червня зазнав важкої черепно-мозкової травми й досі, на жаль, не прийшов до тями…

Того вечора прилетіла величезна 5-тонна 12-метрова ракета. Її чи то на міст спрямовували, чи на залізницю, що пролягає поруч, — не знаю. Але наші люди розплатилися життями та зруйнованими долями.

Нині завали розібрані, життя триває. Мені здається, після цього мої земляки кращим чином реагують на сигнали повітряної тривоги — ховаються в укриття. Тому й хочу застерегти всіх: не ігноруйте тривожних попереджень! Бережіть власне життя і життя своїх рідних. Нам ще так багато треба зробити на своїй українській землі.