Пост здоров’я

Cторінку підготував
Микола ЮРЧИШИН.

• На прийомі у спеціаліста

Справи сердечні

Розмову вів Микола ЮРЧИШИН.

Унаслідок різноманітних захворювань іноді може виникнути хронічна серцева недостатність (ХСН). Цей стан характеризується зниженням насосної функції нашого «мотора», що своєю чергою призводить до порушення кровопостачання інших органів — гіпоксії (недостатнє постачання киснем тканин), а також до розладу функціонування і накопичення рідини в організмі.

Докладніше про цю патологію розповідає серцево-судинний хірург вищої категорії Олександрівської клінічної лікарні м. Києва С. В. НІКІТАН.

— Сергію Вікторовичу, якими симптомами проявляється хронічна серцева недостатність?

— Насамперед прискореним серцебиттям, задишкою, швидкою втомлюваністю. Спершу людину мучить сухий кашель, а потім — із харкотинням, в якому при погіршенні стану можуть з’являтися прожилки крові. Докучають і периферійні набряки: передусім стоп і гомілок, а згодом — стегон, попереку та передньої черевної стінки.

Якщо у пацієнта діагностували гостру або тяжку хронічну форму цієї хвороби, то обов’язковими є постільний режим, цілковитий фізичний і психічний спокій. В інших випадках рекомендується дотримуватися помірних навантажень, вітамінізованого дієтичного харчування. Лікування ХСН спрямоване насамперед на усунення причини хвороби. Якщо виявлено вади серця, що створюють механічний бар’єр для його роботи, то може бути призначене хірургічне втручання, чим, власне, я і займаюсь.

— Розкажіть, будь ласка, про це детальніше.

— Йдеться про хірургічне лікування порушень ритму серця і провідності з допомогою імплантацій штучних систем: «водіїв» ритму серця. Хронічна серцева недостатність певною мірою розвивається при розширенні порожнин серця (науковою мовою — при дилатаційній кардіоміопатії або ішемічній, гіпертрофічній кардіоміопатії). Це й призводить, як уже було сказано, до задишки, набряків, зниження фізичної активності, й зрештою — до скорочення життя.

Системи, які імплантуються, дають змогу повернути хворих до активного способу життя, знижують вияви серцевої недостатності за рахунок повернення до синхронії, тобто скорочення правого і лівого відділів серця. Операція полягає в розрізі в лівій підключичній ділянці та пункції магістральних вен. Під рентгенконтролем до серця підводяться електроди. На відміну від простого кардіостимулятора такі операції дозволяють повернути до синхронії правий і лівий відділи серця, збільшити його скорочувальну функцію, фракцію викиду. Як наслідок — менше дається взнаки серцева недостатність, людина адекватно адаптується до фізичних навантажень. Іншими словами, її серце знову оживає, сприяючи життю на нормальному рівні.

— В якому віці найбільше хворіють на хронічну серцеву недостатність?

— Вік наших пацієнтів абсолютно різний. Є і молоді люди, які перенесли запальні захворювання, внаслідок чого виникло ускладнення: в серці замість м’язової утворилася сполучна тканина — фіброз. Через це порожнини серця розтяглися, що й спричинило серцеву недостатність. Пацієнтів старшої вікової групи значно менше, бо більшість із них, на жаль, не доживає до похилих років, помираючи через ускладнення у вигляді порушень ритмів і розвитку серцевої недостатності.

— Очевидно, ці люди свого часу теж чимсь перехворіли?

— Так. Це могли бути міокардити (запальні ускладнення), порушення коронарного кровотоку, інфаркти міокарда або вроджені зміни у вигляді гіпертрофічної кардіоміопатії, які призводять до зниження функції викиду. Ці пацієнти у подальшому потребують трансплантації серця. А система трикамерних кардіостимуляторів стає містком до неї. Зараз хворі мають можливість дочекатися нового органа. У січні нинішнього року в Україні нарешті ухвалили закон «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Раніше, аби прооперуватись, більшість наших хворих зверталася до клінік світу. Хоча в нас достатньо кваліфікованих кардіохірургів-трансплантологів, які можуть виконувати і вже роблять пересадки. Маю на увазі насамперед такі провідні заклади, як Інститут серцево-судинної хірургії імені Амосова та Інститут серця.

Стосовно нашої лікарні, то у ній є відділення рентген­ендоваскулярної хірургії, три стаціонарні ангіографи, завдяки чому надаємо допомогу пацієнтам із гострим інфарктом міокарда, гострим порушенням коронарного кровотоку. Пацієнти з порушенням ритму серця отримують бюджетні системи: кардіостимулятори, дефібрилятори тощо. Запрацювало відділення серцево-судинної хірургії, в якому також роблять відкриті операції на серці. До речі, подібні кардіохірургічні втручання успішно проводяться не тільки у нашій клініці, а й у відповідних відділеннях всіх обласних лікарень України. В кожному регіоні — своє фінансування.

— А як щодо статистики? Чи зменшилася смертність від серцево-судинних захворювань завдяки новим технологіям?

— На жаль, смертність від серцево-судинних захворювань продовжує утримувати перше місце серед усіх інших. Водночас цей показник скоротився відтоді, як пацієнтам почали розблоковувати головну судину при гострому інфаркті міокарда у перші 90 хвилин. Цей термін — так зване золоте вікно, за якого людина не втрачає життєздатного міокарда, не стає інвалідом, словом, може продовжувати повноцінне життя.

На жаль, великою перешкодою в нашій роботі є дороги, які в регіонах не відповідають сучасним вимогам. Тож вчасно доставити пацієнта з інфарктом до лікарні у рамках «золотого» вікна — наразі надскладне завдання. Втім, сподіваюся, що доживу до того часу, коли матимемо і пристойні шляхи, і вертолітні майданчики при медзакладах...