Архів
Вівторок,
25 жовтня 2022 року

№ 39 (19983)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Наша поштаВербиченька
  Версія для друку          На головну
  • Минуле і сучасність

Пісня — це символ єдності

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

На Закарпатті ще й донині живуть тенденції виокремлення культури краю як особливої, часто як не української, а русинської — первинної із походження.

НЕЩОДАВНО один із прихильників такої теорії поділився «сенсацією». Він знайшов текст пісні «Ой, у лузі червона калина» зі словами «А ми тую Руськую країну гей-гей розвеселимо», і це дало йому підставу стверджувати, що це і є автентичний текст цієї пісні, яка насправді є «русинською народною», а український варіант, «нашу Україну», мовляв, з’явився набагато пізніше.

Насправді ж усе відбувалося якраз навпаки — спочатку пісню написав галицький націоналіст Степан Чарнецький, а потім вона зазвучала як народна з деякими регіональними уточненнями. Закарпатський політичний та культурний діяч Стефан Фенцик опублікував її у своїй збірці «Пісні підкарпатських русинів» (1921-1923 рр.). Є в ній і «Учітеся, брати мої» Тараса Шевченка, «Заграй ми, цигане» Сидора Воробкевича. Це підтверджує органічність української пісні для закарпатців. Стефан Фенцик, до речі, був відомий своєю активною проугорською позицією, втім, до фактів завжди ставився принципово і неупереджено. Саме через такий підхід він стверджував, що народ по обидва боки Карпат має спільні коріння, культуру, національну пісню.

Показовий у цьому плані й шлях розвитку хорової пісенної культури краю. Свого часу видавець Іван Ребрик підготував видання до 100-річчя відомого закарпатського композитора, диригента, організатора хорів, шкільного педагога Петра Світлика. Там є розповідь про перший з’їзд руських національних хорів Підкарпатської Русі, який відбувся 13 червня 1926 року в Ужгороді. З цієї нагоди Руський національний хор та видавниче акціонерне товариство «Уніо» випустили у світ спеціальну збірку «Коломийка», яка підтвердила багатство пісенної культури Закарпаття, її українськість.

Ще 100 років тому знавець музичної культури Михайло Бращайко писав: «Усі народознавці, не лише свої, а й чужі, признають, що межи слов’янами не є такого співучого народу, як наш український народ. Землю, заселену українцями (русинами), назвали дослідники народної поезії «краєм співців». А найшлися навіть межи ними й такі, які кажуть, що не лише межи слов’янами, але межи всіма народами світу в народній поезії ми, український-руський народ, займаємо найперше місце».

Актуально звучать сьогодні й слова його соратника Павла Яцка: «У чудових піснях нашого народу, як у дзеркалі, відбиваються всі розкішні й смутні душевні переживаня од колиски до гробової дошки. Але ще кращі ті пісні, в котрих чується голос цілого народу, в котрих бринять гомони душі цілої нації... Новіша історія нашого народу злучила пісні самотніх одиниць у могучі всенародні співи. «Ой, у лузі червона калина» дзвенить од Білої Тиси по Синій Дон, скріплюючи почуття народної єдности всіх русинів-українців».

У наші дні пісня «Ой, у лузі червона калина» також лунає по всій Україні. Вона стала гімном у боротьбі з путінським рашизмом. Саме так цю пісню сприймають і за рубежем, де її виконують відомі музиканти.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Визволено відважних українок
Читати
Збитки множаться
Читати
Державний магазин дров
Читати
Призов скасовано
Читати
Перевірки для переселенців
Читати
Злидні обсідають
Читати
Відновили видобуток
Читати
Полягли, рятуючи інших
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове