• Неоголошена війна

Чи відбудуться мирні переговори?

Михайло ВЕДМІДЬ.

НАЙЗАПЕКЛІШІ бої минулого тижня тривали в Донецькій області. Епіцентром бойових дій були Бахмут та Соледар, які російські окупанти атакували десятки разів, але всі їхні намагання просунутися далі й захопити ці міста або прилеглі населені пункти виявилися марними завдяки героїчній обороні, а подекуди й контрнаступальним діям українських захисників.

«Там фактично відбувається взаємний рух обох сторін. Якісь населені пункти, якщо вдається ворогові там трохи просунутися вперед, то миттєво є реакція сил оборони України, і ми одразу ж повертаємо всі території», — розповіла заступник міністра оборони Ганна Маляр.

Путін уже не раз казав, що головним завданням «спецоперації» є «визволення Донбасу». І вже кілька разів змінювалася дата такого «визволення», хоч росія й кидає на Бахмутський напрямок усі сили, аби досягти бодай якогось успіху. Бо після взяттям Бахмута перед зайдами відкривається пряма дорога на Краматорськ та Слов’янськ. Крім Бахмутського, противник також проводив наступальні дії на Авдіївському та Новопавлівському напрямках. Проте успіху не досяг.

У сусідній Луганській області найважчими залишалися ділянки коло Кремінної та Сватового. Про це повідомив голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай: «Туди вже встигли підтягнути свіжомобілізованих росіян, кількість обстрілів на добу йде на сотні», — а останнім часом окупанти десятки разів намагалися прорвати оборону ЗСУ штурмовими атаками, проте «успіх» такий же, як і на Донеччині.

Про ситуацію у Херсонській області наприкінці минулого тижня докладно поінформувала керівниця Об’єднаного пресцентру сил охорони та оборони «Південь» Наталія Гуменюк: «На Херсонщині ситуація продовжує розвиватися за незрозумілим навіть для самих окупантів сценарієм, оскільки вони намагаються створити враження багатопланового розвитку подій: і окопуються, і евакуюються. Водночас вздовж пристані та причалів знищують усі плавзасоби, які їм трапляються, зокрема буксири портові».

За її словами, дельта Дніпра тепер дуже забруднена: «Це дуже суттєво позначилося на екосистемі. Нагадаю, що в дельті Дніпра розташована заповідна зона. І вона наразі забруднена декількома тоннами пального, яке витікає з плавзасобів, підірваних окупантами, щоб вони не були використані місцевими жителями та, напевно, підрозділами, які вони залишають на правому березі як зупинний фактор. Елітні підрозділи переміщено на лівий берег, а на правому березі не залишають способу втекти чи евакуюватися для тих, кого залишають. Тобто їх залишили для того, щоб вони стояли на смерть».

У ЗСУ не виключають можливості, що російські військові намагаються заманити наших бійців у пастку для вуличних боїв. «Ймовірна така ситуація, — стверджує Н. Гуменюк, — оскільки вони нарочито намагаються переконати в тому, що відходять. Водночас ми бачимо об’єктивні дані, що вони залишаються. Є підрозділи оборони, які там окопалися досить потужно, залишена певна кількість техніки, облаштовані вогневі позиції. Зокрема, те, що облаштовується на лівому березі, та позиції там будуть використані для вогневої підтримки на правому березі».

Тим часом росіяни утричі збільшили інтенсивність бойових дій на окремих ділянках фронту, загалом — близько 80 атак щодня. Про це Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний повідомив у телефонній розмові з верховним головнокомандувачем Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі та командувачем ЗС США в Європі генералом Крістофером Каволі: «Обговорили ситуацію на фронті. Вона напружена, проте контрольована. Противник утричі збільшив інтенсивність бойових дій на окремих ділянках фронту — до 80 атак щодня. Завдяки мужності та майстерності наших воїнів ми тримаємо оборону».

Також головнокомандувачі обміркували проблему ракетних атак росії та застосування ударних БПЛА. «Наші партнери розуміють необхідність постачання Україні систем протиракетної та протиповітряної оборони й докладають до цього значних зусиль», — ввічливо додав Валерій Залужний.

Досить цікава історія сталася з мирними переговорами між росією та Україною. Точніше, не з власне імовірними перемовинами, а із публічними заявами про них. Так, у середу, 2 листопада, радник керівника Офісу Президента Михайло Подоляк заявив: «Усім «миротворцям»» (тобто тим, хто закликає Україну сісти за стіл переговорів із володимиром путіним. — Ред.) варто заглянути в Оксфордський словник: слова «переговори» та «ультиматуми» мають діаметрально протилежні дефініції. Українська формула миру проста: спочатку вихід російських військ, потім діалог. Якщо чинний ru-президент не бажає миру, будемо говорити з наступним». Тим самим ще раз підтвердив рішення Зеленського взагалі не зустрічатися й не говорити з сьогоднішнім володарем кремля.

Проте вже за два дні зі своєю заявою виступив Президент Зеленський. В інтерв’ю газеті EPaіs він сказав: «Якщо росіяни підуть і визнають, що припустилися жахливої помилки… то можна було б шукати формат для діалогу». Себто цілковитого заперечення можливості домовлятися саме з путіним у Глави держави вже нема.

Така «зміна орієнтирів» широкому загалові стала зрозумілою в неділю, 6 листопада. Тоді із публікації The Washington Post світ дізнався, що адміністрація президента США Джо Байдена у приватному порядку закликає українських лідерів заявити про свою готовність вести переговори з росією. Зокрема, США просять Володимира Зеленського відмовитися від позиції публічної відмови брати участь у мирних переговорах, поки диктатор володимир путін при владі. За словами видання, це спрямовано не на те, аби посадити Україну і рф за стіл переговорів, а щоб «забезпечити підтримку країн, громадяни яких можуть хвилюватися через перспективу війни на довгі роки: «Хоч американські чиновники поділяють оцінку своїх українських колег, що путін зараз несерйозно ставиться до перемовин, вони визнають, що заборона Зеленського на перемовини з ним створила занепокоєння в деяких частинах Європи, Африки та Латинської Америки, де руйнівний вплив війни на доступність і вартість їжі та палива відчувається найгостріше».

І коли путін постійно твердить, що хоче домовлятися про мир, а Зеленський про це навіть не хоче з ним говорити, то можна зрозуміти, на чиєму боці виявляться симпатії відповідних країн. А такого зі зрозумілих причин допускати не бажано. Тож подивимось, як воно буде далі.