Той самий Iгнатенко...

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Олексій Щербина, 34-річний воїн-доброволець зі «Свободи», хотів заїхати власним авто у двір свого будинку, аж тут йому раптово перегородив дорогу «Лексус» із трьома пасажирами. Олексій попросив тих, хто сидів у машині, звільнити проїзд.

З «ЛЕКСУСА» притьмом вистрибнув старший за віком лобуряка і з кулаками накинувся на нещодавнього бійця 112-ї бригади територіальної оборони Києва. Олексій дав відсіч. Але на допомогу бандитові, вгледівши, що не його зверху, поспішили двоє його спільників з автомобіля. Сили стали нерівними. Жорстоко побитий Олексій хотів зателефонувати до поліції чи друзям. Проте спершу сфото-графував бандитів. Один із молодиків вихопив вогнепальну зброю і двічі вистрелив. Постраждалий затих. А трійця мерзотників поспіхом підібрала гільзи, сіла до машини і втекла…

Старшим за віком нападником виявився відомий своїми злодіяннями у Дніпрі та області Леонід Ігнатенко. Прізвисько «бандит» він дістав у своєму селі Спаське ще замолоду, наприкінці 1990-х. Тогочасна міліція не спроможна була приборкати цього негідника. Зате його бандитські навички декому приглянулися.

…У грудні 2007-го «Сільські вісті» надрукували статтю під заголовком «Немає спасу і в Спаському». В ній ішлось про спробу силового захоплення комбайнами директора «АПК «Спаське» Юрія Пришедька врожаю соняшнику на полі фермера Анатолія Івановича Гайворонського, якому більшість селян вирішила передати в обробіток свої земельні паї. Це дуже не сподобалося Пришедьку. Ось тоді й засвітився поруч нього спасівський покидьок Леонід Ігнатенко. Так звані качки, тобто молоді особи дебелої статури і з обмеженим інтелектом, під орудою останнього жорстоко побили фермера, який прибув на поле, аби захистити вирощене. Це була помста за те, що Гайворонський, мовляв, неправильно себе поводить.

Злочин, скоєний у 2007 році, класифікували як тяжкий. Окрім розбою, насильства та катування фермера Гайворонського, нечестивці Пришедько й Ігнатенко притягувалися до відповідальності ще й за наругу над людською гідністю. А по скільки ж років позбавлення волі їм впаяв суд? А ні по скільки! До суду справа то доходила, то не доходила, передавалась і поверталася назад. «Бідолашні» слідчі довго морочилися: мовляв, справа настільки заплутана, що правоохоронці не знали, як із нею бути. Коли приїхав юрист «Сільських вістей», вони перед ним клялися й божилися, що розіб’ються, але завершать «довгограюче» слідство. Однак справа Пришедька й досі — 15 літ уже! — мусолиться, і кінця-краю їй не видно. А щодо Ігнатенка, то сталося щось і зовсім незбагненне: його справу… закрили. Звільнивши від кримінального покарання у зв’язку із закінченням строку давності!

Після цього Леонід Ігнатенко повірив у свою вседозволеність. У Спаському ганявсь із рушницею за людьми, трощив приватні магазини, лупцював їхніх власників. В алкогольному дурмані скоїв дорожньо-транспортну пригоду. Був спійманий на крадіжках. Притягувався за залучення до злочинної діяльності неповнолітніх... Усе сходило йому з рук. Хоча вряди-годи Ігнатенко, коли ставав уже надто буйним, потрапляв під суди. Тричі його ув’язнювали, скільки відсидів — важко сказати. Безліч разів мав умовні терміни. Та все це пусте порівняно з тим, що Ігнатенко дістав у правоохоронних органах Дніпра… дозвіл носити зброю. З нею він і з’явивсь у Києві.

Те, що Ігнатенко півтора десятка років не припиняє розбійницьких дій і стільки ж часу виходить сухим із води, дехто пояснює його одруженням із племінницею не останнього право-охоронця обласної прокуратури. Утім, є точніша версія: Ігнатенко зі своїми «здібностями» потрібен місцевим стражам порядку, а також тим, кого ці стражі тримають у своїх «вуздечках».

За сучасних можливостей не обов’язково жити у Дніпрі, аби знати, що тут здавна вільно й безкарно діє організоване злочинне угруповання. Із соціальних мереж можна дізнатись і прізвища, і прізвиська ватажків бандитів. Як і те, що вони коять, скільки «надбали» нерухомості... Широковідомі також і сповіді правдоборців, на життя і здоров’я яких негідники вчиняли замахи. Все місто про це знає на відміну від Нацполіції та прокуратури. Там немов води у рот набрали.

Для дніпрян також не є секретом, чому Ігнатенко з двома поплічниками опинивсь у Києві, винайняв квартиру — за збігом обставин, у тому ж будинку, де жив убитий ним воїн ЗСУ Олексій Щербина. Нечестивець Ігнатенко служить дніпровській банді, яка і в Києві курирує конвертаційні центри, за якими і наглядає, тобто збирає данину, його група. Гордий Київ чомусь таке терпить. Так і кортить запитати, що, можливо, й столичні стражі порядку мають свій зиск від цих бандитів?

Командир формування київської територіальної оборони Всеволод Терентьєв, де служив Олексій Щербина, — патріот і захисник України, батько нещодавно народженої доньки, — разом із побратимами загиблого вкрай стурбований: а раптом і цього разу злочинцям удасться уникнути покарання? Таке виключати не варто. Адже і в нинішній тяжкий воєнний час нашу державу не припиняє нищити зсередини карне злочинство. Після неодмінної і жаданої перемоги бійцям, які зараз відстоюють незалежність України на фронтах рашистської навали, разом з усією небайдужою спільнотою треба рішуче боротись із цим внутрішнім злом. Корислива правоохоронна машина, котра заодно з дніпровською організованою бандою та її «бійцями» на зразок Леоніда Ігнатенка, Україні не потрібна. Тут відступати нікуди. Не можна. Без перемоги ще й над беззаконням нашій країні не вижити.