Архів
Вівторок,
17 січня 2023 року

№ 3 (19995)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарНаша пошта
  Версія для друку          На головну
  • Забуттю не підлягає

Носії правди про війну

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Рівненська область.

Рівне стало п’ятим містом в Україні, де представили виставку-меморіал «Носії пам’яті. Загиблі журналісти-2022». Проєкт утілила академія української преси (АУП) за підтримки МЗС ФРН у партнерстві з Національною спілкою журналістів України.

«МИ стартували в Києві, далі були Черкаси, Львів, Івано-Франківськ і ось тепер Рівне, — каже авторка проєкту Юлія Кулик. — Коли починали, було 17 загиблих у війні журналістів… Зараз на пересувних стендах ми відобразили 21 долю, яку назавжди забрала з наших лав війна. Дехто загинув під час виконання своїх професійних обов’язків (як-от Макс Левін), хтось — унаслідок обстрілів наших міст як цивільна особа (як Віра Гирич чи Віктор Дєдов), деякі поклали життя у статусі захисника України (як Олександр Махов), свідомо обравши цей благородний шлях. Усі вони в прямому сенсі закарбовували новітню історію України та українців, якими захоплюється світ. Нині Національна спілка журналістів України володіє інформацією вже про 43 загиблих на цій війні колег.

…На тлі символічного екрана мобільного телефона — портрет кожного журналіста. І розповідь про його життя двома мовами: українською та англійською. Здається, що мобільник навіки зафіксував історію кожного унікального життя. До речі, тут представлені не лише українські літописці, а й, приміром, француз Фредерік Леклерк-Імхофф, якому російська куля влучила в шию, коли він готував телевізійний репортаж про евакуацію українців із гарячих точок. На жаль, за багатьма новинами з фронту часто стоїть робота загиблого журналіста.

Але разом із пам’яттю про тих, кого війна передчасно й жорстоко вирвала з наших лав, маємо думати про самозбереження та власну безпеку. Адже, судячи з такого, з дозволу сказати, «сусідства», нам ще працювати у воєнних умовах не один день. Хоча говорити на цю тему і робити відповідні висновки з досвіду іноземних колег ми мали б значно раніше: бодай 2014-го, коли «руській мір» брутально увірвався до нашого дому.

Однак тоді в Україні тільки з’явився перший посібник «Журналістика в умовах конфлікту: передовий досвід та рекомендації», співавтор якого — голова незалежної медіа профспілки Сергій Штурхецький — взяв участь у відкритті виставки-меморіалу. Він уже тоді звернув увагу, як працюють закордонні колеги. Зокрема, в травні 2014-го, коли востаннє прилетіли ще до українського Донецького аеропорту, всі вони спочатку вдягнули бронежилети та каски й лише тоді спустилися з літака. Натомість українські колеги не дотримувалися жодних заходів безпеки.

«Погодьтеся, найбільша небезпека — розслабитися й бодай на мить втратити просто необхідне в такій ситуації відчуття страху, що притаманне кожній адекватній людині. Бо жоден репортаж, яким би рейтинговим він не був, не вартий чийогось життя. Ми не можемо зупинити кулю, яка летить у нашому напрямку, але ми можемо (й повинні!) максимально захистити себе від її можливого влучання», — робить висновок, із яким неможливо не погодитися, Сергій Штурхецький.

Для цього важливо адекватно оцінити ризики — навіть якщо працюєш не на передовій: війна ж бо наздоганяє нас і в тилу. Зрештою, безпечних територій в Україні нині просто немає.

Постає й питання страхування журналістів, які їдуть у зону бойових дій для виконання професійних обов’язків. Лише нещодавно з’явилися організації, які почали це робити. Якби той же Макс Левін, очима якого світ побачив жахіття війни в Україні, мав страховий поліс, його сім’я не була б принаймні у фінансовій скруті. А каліцтва, внаслідок яких журналісти втрачають можливість виконувати свою роботу? Як бути з цим?

«Ми звернулися до офіційного Києва з пропозицією прирівняти загиблих при виконанні професійних обов’язків журналістів до військовослужбовців, але це питання поки що не врегульоване. Військові журналісти більш захищені, щодо цивільних питання відкрите, а воно «горить» уже сьогодні», — каже Сергій Штурхецький.

…Це про тих, хто більше не прийде на редакційні планірки. Не візьме інтерв’ю, не зробить унікальних знімків. Але залишаться в нашій колективній пам’яті як герої, що кричали до світу про трагедію України. Якщо хочемо жити правдою про війну, маємо берегти її носіїв — журналістів.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Нарешті запрацює
Читати
Найдорожчі — харчі
Читати
Торгівля розвивається
Читати
Агресор має заплатити
Читати
Отримання — за рецептом
Читати
Iмпортуємо електрику
Читати
Перший новорічний мільйон
Читати
Сотні мільярдів держборгів
Читати
Непрощенний злочин
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове