|
|
|||||||
|
||||||||
|
||||||||
| ||||||||
КриницяCторінку підготував Василь ПІДДУБНЯК. |
Версія для друку До списку статтей Поезія Соледар Галина ТАРАСЮК. м. Київ. За ударом — удар! За ударом — удар! Знову пруть окупанти, мов черви, уперто. Та стоїть, наче витязь в степу, Соледар, І любов’ю, і вірою тилу підпертий. Не здавайся, Герою! Знамена тримай і строї! Хай не гасне в душі Перемоги надія! Бо вже ділять багатства підземні твої Загребущі московські злодії! Але їм не дістати ні п’яді землі. Не лизнути ні дрібки-кришталика солі, Упирям, що, засівши в утробнім кремлі, Смокчуть сили із нашого болю! Бачить Бог, недалеко той час і пора, Коли звір московитський востаннє завиє, І зійде в небесах поранкова зоря, Й окупантів кривавиця вмиє. Соледар! Соледар! Не гаси серця жар! Не тамуй його трепетні дзвони! На священний святий Перемоги вівтар Крапають сльози солоні… Бахмут. Битва віків і народів Форпост і фортеця правічно-тисячолітні Прарусько-козацької доблесті, честі і слави! Степи безберегі сиво-полинно квітнуть… Волею пахнуть полинно-євшанні трави… Магма звугліла — надра твої грізно-пекучі, Просочені кров’ю солоною пращурів. Сіль землі проступає снігами сліпучими, Орли в небесах — летючими пращами… Бо знову зійшлись у двобої прелютому, У пітьмі земного двосвіття, дводушшя, двовладдя — У 21-м столітті, у місяці лютому, Ангели світла і темного пекла ісчаддя! Наші герої, лицарі наші, воїни, вої! Ваша жертовність — Неба Всевишнього проща! Вас не здолати в останньому цьому двобої, Вас не зламати у цій лиховісній трощі! Бахмут палає… Небо в кривавих загравах, Та стелиться обрусом білим вселенська дорога Прарусько-козацької віри, честі і слави Від Господа Бога — до УКРАЇНИ і ПЕРЕМОГИ! Легенда про Джуру Василю ДЖУРАНУ з нагоди ювілею Січень січе. Ніч. Місяць заснув на хмарі. Спить під снігами Січ — Вражі втомили чвари. Спить зимівник і степ… Коні хропуть спросоння… Світ від морозів отерп, Як зламаний вітром сонях… Вічність безсмертям снить, Радістю марить зажура… Лиш гетьман старий не спить І молодесенький джура… Просить козак: «Відпусти, Гетьмане, в Буковину, Доки мороз крижані мости Зводить на ріках плинних. Доки на схилах Дністра Ждуть ще батьки і родина, Плаче за мною сестра, Сохне дівчина-калина… Вирушу в путь до Різдва, Поки спить турок за морем, Хай Вифлеємська Звізда Шлях мій додому озорить. А на Великдень вернусь — З сотнею відчайдухів…». Гетьман лиш тихо зітхнув, Коник копитом гухнув… …Скільки минуло вже днів З віку звитяг, та донині Роду козацькому Джур-Джуранів Переводу нема в Буковині! Хай святить в молитви словах Подзвін козацької Січі! І озивається слава жива В жилах НАРОДЖЕНИХ В СІЧНІ! Версія для друку До списку статтей | Із джерела мудрості Іван ОГІЄНКО (1882-1972), учений-історик, поет, громадсько-політичний і
церковний діяч, митрополит Мова — це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова — це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я... І поки живе мова — житиме й народ, яко національність... От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань.
|