Криниця

Cторінку підготував Василь ПІДДУБНЯК.

Поезія

Соледар

Галина ТАРАСЮК.

м. Київ.

За ударом — удар!

За ударом — удар!

Знову пруть окупанти,

мов черви, уперто.

Та стоїть, наче витязь в степу,

Соледар,

І любов’ю, і вірою тилу підпертий.

Не здавайся, Герою!

Знамена тримай і строї!

Хай не гасне в душі Перемоги надія!

Бо вже ділять багатства

підземні твої

Загребущі московські злодії!

Але їм не дістати ні п’яді землі.

Не лизнути ні дрібки-кришталика

солі,

Упирям, що, засівши в утробнім

 кремлі,

Смокчуть сили із нашого болю!

Бачить Бог, недалеко той час

і пора,

Коли звір московитський

востаннє завиє,

І зійде в небесах поранкова зоря,

Й окупантів кривавиця вмиє.

Соледар! Соледар!

Не гаси серця жар!

Не тамуй його трепетні дзвони!

На священний святий Перемоги

вівтар

Крапають сльози солоні…

Бахмут. Битва віків і народів

Форпост і фортеця

правічно-тисячолітні

Прарусько-козацької доблесті,

честі і слави!

Степи безберегі сиво-полинно

квітнуть…

Волею пахнуть полинно-євшанні

трави…

Магма звугліла — надра твої

грізно-пекучі,

Просочені кров’ю солоною пращурів.

Сіль землі проступає снігами сліпучими,

Орли в небесах —

летючими пращами…

Бо знову зійшлись

у двобої прелютому,

У пітьмі земного двосвіття,

дводушшя, двовладдя —

У 21-м столітті, у місяці лютому,

Ангели світла і темного пекла

ісчаддя!

Наші герої, лицарі наші, воїни, вої!

Ваша жертовність —

Неба Всевишнього проща!

Вас не здолати в останньому

цьому двобої,

Вас не зламати

у цій лиховісній трощі!

Бахмут палає… Небо в кривавих

загравах,

Та стелиться обрусом білим

вселенська дорога

Прарусько-козацької віри,

честі і слави

Від Господа Бога —

до УКРАЇНИ і ПЕРЕМОГИ!

Легенда про Джуру

 Василю ДЖУРАНУ з нагоди ювілею

Січень січе. Ніч.

Місяць заснув на хмарі.

Спить під снігами Січ —

Вражі втомили чвари.

Спить зимівник і степ…

Коні хропуть спросоння…

Світ від морозів отерп,

Як зламаний вітром сонях…

Вічність безсмертям снить,

Радістю марить зажура…

Лиш гетьман старий не спить

І молодесенький джура…

Просить козак: «Відпусти,

Гетьмане, в Буковину,

Доки мороз крижані мости

Зводить на ріках плинних.

Доки на схилах Дністра

Ждуть ще батьки і родина,

Плаче за мною сестра,

Сохне дівчина-калина…

Вирушу в путь до Різдва,

Поки спить турок за морем,

Хай Вифлеємська Звізда

Шлях мій додому озорить.

А на Великдень вернусь —

З сотнею відчайдухів…».

Гетьман лиш тихо зітхнув,

Коник копитом гухнув…

…Скільки минуло вже днів

З віку звитяг, та донині

Роду козацькому Джур-Джуранів

Переводу нема в Буковині!

Хай святить в молитви словах

Подзвін козацької Січі!

І озивається слава жива

В жилах НАРОДЖЕНИХ В СІЧНІ!